В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
На Тайній Вечері Господь Ісус Христос за кілька
годин до того, як був схоплений у Гефсиманському саду, звістив ученикам, що Йому недовго залишилось бути разом з ними. Апостол Петро запитав: “Господи, куди Ти ідеш?” Ісус відповів йому: “Куди Я іду, ти не можеш тепер іти за Мною...” Петро сказав Йому “Господи! Чому я не можу іти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе”. Ісус відповів йому: “Душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене” (Ін. 13, 36-38).
Передбачення Христа збулося з усією точністю. Петро був у дворі первосвященика у той час, коли відбувався беззаконний суд над Ісусом Христом у домі Каяфи. Петро хотів приховати від тих, хто знаходився у дворі, що він ученик Христа. Але його обличчя, яке відбивало глибоку скорботу та мученицький страх за долю свого Учителя, викликало підозру оточуючих. Спочатку служниця запитала Петра, чи не з учеників він Ісуса Назарянина. Петро сказав, що не знає Його і навіть не розуміє, про що йдеться.
Потім архиєрейський слуга сказав Петру, що він з учеників Христа. Петро знову зрікся Христа, але вже з клятвою. Через деякий час родич Малха, якому Петро відрубав вухо, засвідчив, що він з учеників Христа. “Чи не бачив я тебе з Ним у саду?” – запитав він. Петро вкрай збентежився. Спочатку він зробив вигляд, наче не розуміє, про що йому кажуть, потім почав божитися і клястися, що не знає Цієї Людини. Це було третє зречення Христа, і одразу ж заспівав півень.
У цей час Господь Ісус Христос, Якого вивели до двору з палацу первосвященика, обернувся в той бік, де стояв Петро, і поглянув на нього. Цей погляд любові та докору проник у серце малодушного ученика. Він згадав нещодавно сказані Господом слова: “Перш, ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене”. Петро вийшов геть із двору і гірко заплакав.
Це був плач грішника, якого мучило каяття за зраду Господа та за свою малодушність. Гріх зречення Христа Петро загладив, коли в одне з явлень Ісуса Христа після воскресіння на трикратне запитання Господа: “Чи любиш ти Мене?” – відповів трикратним підтвердженням своєї любові до Христа.
Але пам’ять про скоєний гріх була настільки сильною, що Петро до самої смерті при співі півня згадував своє відречення і гірко плакав. Свою відданість Христу Петро підтвердив апостольськими трудами та мученицькою смертю.
Дорогі брати і сестри! А скільки християн зреклися Бога у дні гонінь на Церкву! Як Петро, вони також виявили свою малодушність. Деякі з них потім розкаялись, оплакуючи свій гріх, а інші так і померли, не покаявшись. Не треба бути людиною зарозумілою. Ми сильні тільки тоді, коли маємо надію на допомогу Божу. Наскільки б не була людина сильною духом, диявол сильніший. І тільки благодать Божа може слабкого і немічного зробити мужнім.
Зараз багато людей оголосили себе віруючими. Але де вони були у дні переслідувань за віру? Також, як і Петро, малодушничали. Та зверніть увагу на те, що Господь не осудив Петра. Звичайно, не тому, що його гріх не був великим. Гріх Петра був тяжким. Бо Господь сказав: “Хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими” (Лк. 12, 9). Господь не осудив Петра, тому що він гірко плакав через своє відречення.
Два ученики здійснили тяжкий гріх: Іуда зрадив Христа, а Петро відрікся від Нього. Але перший не покаявся, і тому кінець його був сумним – він кинув первосвященикам 30 срібників, одержаних за зраду, пішов й удавився. А інший оплакував своє падіння, і тому Господь простив його, і він став первоверховним апостолом.
Ми повинні боятися не стільки гріха, скільки нерозкаяного серця. Любов Божа покриває всякий гріх, але тільки людині, яка покаялась. Не треба забувати свої старі гріхи. Пам’ять про них упокорює людину. А, як відомо, Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.
Амінь!