Зрозуміло, що насельники монастирів творять невпинну молитву — вони мають для цього можливість і саме для цього вони носять чотки. Але як може простий християнин, який ходить на роботу і живе серед інших людей, творити безперервну молитву?
Це питання природно виникає, особливо якщо ми вже познайомилися з літературою, в якій описується невпинна сердечна молитва, з такими книгами, як "Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві", "Листи валаамського старця", "Молитва Ісусова" і "Преподобний Серафим Саровський". Тому, хто ставить це питання серйозно, допоможуть нижченаведені думки.
Чи дійсно ми позбавлені часу і можливості творити молитву Ісусову?
Скільки всього ми робимо за звичкою з раннього ранку: умиваємося, одягаємося, снідаємо і т. д. Але ж тоді наші думки вільні для того, щоб повторювати слова молитви. Дуже важливо, щоб, відразу ж прокинувшись від сну, ми зосереджувались і налаштовували свою душу на те, щоб пам`ятати про присутність Божу, і починали про себе вимовляти: "Господи Ісусе Христе, помилуй мене,
грішного".
Навіть той, хто живе у оточенні сім`ї, також має можливість молитися в душі, якщо він тільки пам`ятає про це і обмежує свої розмови тільки для необхідного і корисного для інших і самого себе.
Що ж до ранкової газети, вранішнього концерту і новин, передаваних по радіо, нехай кожен вирішує, що вибрати: їх або молитву. Іноді потрібно принести в жертву щось хороше, щоб натомість одержати краще.
Далі, наш шлях на роботу іноді займає багато часу. Що перешкоджає нам тоді зосередитися на словах молитви?
У наш час робота може бути чисто механічною, можливо, просто повторенням одного і того ж робочого руху. Це можна використати для молитви. Наші руки виконують
своє завдання, а наша душа — наші думки і серце — працюють з Ісусом Христом. При цьому і одноманітна робота може стати навіть приємною, неначе одержаним від Бога завданням. Оскільки творіння молитви Ісусової допомагає нам зосередитися, не слід боятись, що ми не зможемо виконати нашу роботу з належною увагою.
Проте наша робота може бути далеко не механічною. Вона, можливо, вимагає концентрації всіх наших думок і всієї нашої уваги. А як же молитися? Звичайно, в таких випадках ми не можемо довго зосереджуватися для вимовляння імені Божого. Але час від часу ми все ж таки можемо це робити. Якщо ми звикнемо повторювати ім`я Ісуса Христа хоч би по півхвилини — а таку перерву можна організувати під час майже будь-якої роботи — пам`ять про присутність Божу залишиться в нашій душі — це теж молитва.
У спокійній роботі це можливо, але що робити тоді, коли є безліч всяких справ, про які потрібно постійно пам`ятати і піклуватися? Чи не тому всі ці турботи і завдання немов би охоплюють нас одночасно так, що ми не володіємо нашими думками, але вони нами? Якщо ми регулярно творимо молитву, і особливо молитву Ісусову, ми навчаємось зосереджуватися і володіти своєю душею. Проблеми і турботи, звичайно, існуватимуть, але тепер ми зуміємо їх вибирати, і таким чином ми уникнемо душевної хвороби, званої стресом, що її заподіюють турботи, коли вони тиснуть на нас усі одночасно.
Для того, хто вже давно страждає від стресу, є тим більш важливим змінити своє відношення до життя. Добре вчасно пригадати слова Євангелія: "Бо яка користь людині, коли вона увесь світ здобуде, а свою душу занапастить?" (Мт. 16:26).Пенсіонери нині складають значну частину нашого народу. Будучи вільними від роботи і живучи частіше за все окремо, вони мають особливо хороші умови для занять молитвою. Ознайомлення з невпинною розумово-сердечною молитвою принесло б багатьом з них дійсну утіху і надало б особливий сенс життєві: молитися і за інших.