Кріс притримував двері, чекаючи на своїх друзів Мета й Андреа Гомінкий натовп кіноманів виплеснув із кінотеатру надвір, і Кріс почав хвилюватися, чи бува ненароком не пропустив друзів.`
— Ось ви де! — радісно вигукнув він, помітивши їх у натовпі — А я подумав, що загубив вас.
Андреа посміхнулася і взяла свого хлопця під руку.
—Він примусив мене чекати, доки всі не вийшли. Мет зніяковів:
 
—Я просто хотів бути ввічливим.
 
Трійка дружно попрямувала від кінотеатру, де вони щойно переглянули фільм „Код да Вінчі".
Кріс познайомився з Метом та Андреа минулого року в університеті під час зустрічі першокурсників. Він, власне, і відрекомендував їх одне одному. Відтоді вони й зустрічаються.
—Ну, — запитав Кріс, наближаючись до авто приятеля, — і що ви думаєте?
 
—Про що? — не зрозумів Мет.
 
—Любий, він говорить про фільм, — пояснила Андреа. — Ти не пам`ятаєш фільм, який ми щойно переглянули?
 
— А-а-а протягнув Мет, розстібаючи кишеню та дістаючи ключі. Спершу він відчинив дверцяту для Андре, а коли всі сіли, додав:
— Мені подобається Том Хенкс. Він — класний актор. Андреа, сидячи на задньому сидінні й озираючись навколо
—зізналася: А я вражена. Я ніколи про це не знала!
 
—Про що саме ти не знала? — поцікавився Кріс.
 
—Про таємні товариства.
 
—А ти коли-небудь чув про них? — запитав Мет і скерував авто у стрімкий вуличний рух.
 
Кріс похитав головою:
—Ні, принаймні, до прочитання книги.
 
—Гадаю, мені теж варто її прочитати, — сказала Андреа.
 
— Невже ти її не читала, Андреа? — здивувався Кріс. Дівчина заперечливо похитала головою.
 
— А ти? — звернувся він до Мета. Мет також похитав головою:
 
— Ні. Хоч усі й говорять, що вона цікава.
 
—Вона надзвичайна, це правда, — зауважив Кріс. — Дуже легко читається, від неї важко відірватися. А чому б нам її не прочитати, усім трьом? Ми могли б зустрічатися раз чи два на тиждень і обговорювати її за чашкою кави, адже двогодинний фільм не пропонує достатньо інформації для обговорення.
 
—Чудова ідея! — зраділа Андреа. — Мені надзвичайно цікаво дізнатися більше. Це все таке нове для мене.
 
—Для мене також у цьому криється чимало нового, — погодився Кріс. — А ти що скажеш, Мете?
 
Мет із готовністю кивнув.
— У цьому семестрі я не надто завантажений, тож якщо ти береш на себе каву, то я приєднуюся.
Андреа докірливо поглянула на хлопця:
— Ти такий скнара, Мете.
Захоплення починається
 
Через тиждень Мет і Андреа зустрілися з Крісом в улюбленій кав`ярні „Дейлі Грінд", розташованій на одній із найбільш жвавих вулиць міста. У кожного в руці — примірник „Коду да Вінчі".
—Що ви думаєте? — із нетерпінням поцікавився у друзів Кріс. Вони сіли за столиком біля вікна. З одного боку від них відвідувачі розмовляли про мистецтво монетного друку, а з іншого — грали в шахи.
 
—Ти мав рацію, — сказав Мет. — Від неї важко відірватися.
 
— І можна знайти чимало інформації про таємне, — додала Андреа. Вона розгорнула книгу на першій сторінці й почала читати: "Пріорат Сиону": таємне європейське товариство, засноване у 1099 р. — це реально існуюча організація. У 1975 році вченими Паризької Національної бібліотеки було знайдено пергаменти, відомі як „Секретні досьє", у яких перераховані численні імена членів „Пріорату Сіону", серед них сер Ісаак Ньютон, Ботічеллі, Віктор Гюго та Леонардо да Вінчі.
 
Ватиканська організація, відома як „Опус Лей", — це фанатична секта у межах Католицької церкви, що сповідує глибоку набожність. Вона заслужила сумнозвісну репутацію через „промивання мізків", насильницьку практику та небезпечні ритуали, відомі як „тілесне упокорення". Секта „Опус Лей" щойно закінчила будівництво національної штаб-квартири на вулиці Лексингтон-авеню у Нью-Йорку вартістю 47 мільйонів доларів.
 
Усі описи художнього оздоблення, архітектури, докуме­нтів і таємних ритуалів, подано в романі з точністю}
 
— Знаєте, — сказав Кріс, шукаючи сторінку в книзі, — після нашої розмови в авто я відшукав цікаву інформацію.
—І що ж ти з`ясував?
 
Що таке „Опус Дей"?
 
— Почнімо з „Опус Дей", — запропонував Кріс. — Це реально існуюча організація, яка діє у межах Католицької церкви.
— А стосовно штаб-квартир, це правда? — поцікавилась Андреа. Кріс кивнув.
—Представників цього угруповання звинувачують у тому, що вони жорсткі у своїх практиках і чинять насилля, але вони все заперечують. Це надзвичайно консервативне угруповання, його закони приваблюють лише найбільш відданих людей.
 
—Я б не сказала, — насмішкувато зазначила Андреа, — що той божевільний монах — щиро віддана своїй справі людина!
 
Кріс усміхнувся:
—Я гадаю, що його характер — це результат художнього вимислу письменника.
 
—Що ти маєш на увазі? — перепитав Мет.
 
— У кожній книзі повинен бути головний негідник, а монах-альбінос із сумнівної організації підходить на цю роль як ніхто інший. Хоча дивно, що у „Коді да Вінчі" його названо саме монахом, адже у „Опус Дей" немає монахів.
— Справді? — здивувалася Андреа. — Чому ж автор зробив це? Кріс знизав плечима.
— Хтозна. Майже всі члени „Опус Дей" миряни і менше трьох відсотків із них — священики.
— Але це досить небезпечне угруповання, чи не так? — занепокоївся Мет.
—Не знаю, — зізнався Кріс. — Ревне, це точно. Я б сказав так: якщо ти боїшся Католицької церкви, то злякаєшся і „Опус Дей". Утім я не думаю, що воно таке вже й страшне. Хіба що в романі.
 
Що таке „Пріорат Сіону"?
 
— Гаразд, а що ж таке „Пріорат Сіону"? Мет ковтнув ванільний коктейль.
 
— Книга розповідає про те, що братство „Пріорат Сіону" було засноване в Єрусалимі в 1099 році французьким королем на ім`я Годфруа де Буйон відразу ж після того, як його війська захопили місто. Я прочитав уже набагато більше, ніж Андреа.
Дівчина ображено закотила очі:
—Можливо, до минулої ночі це так і було, однак тепер я теж дійшла до цього місця. Король Годфруа де Буйон боявся, що коли він помре, таємницю Святого Грааля буде втрачено назавжди, ось тому він і заснував „Пріорат Сіону": щоб захистити таємницю і передавати її від покоління до покоління, а також щоб знайти і зберегти документи. До речі, як вони називалися?
 
—„Секретне досьє", — підказав Мет.
 
— Так, саме так, — зраділа підказці Андреа. — Дивно, що „Пріорат Сіону" існує й досі.2
 
Кріс ствердно кивнув.
 
— Далі в романі наведено докази існування „Пріорату", знайдені в Паризькій Національній бібліотеці серед паперів, які отримали назву „Секретні досьє" або „Сангрил".
 
— Це вже не жарти, — сказала Андреа. — Це просто дивовижно!
Кріс знову кивнув.
—Так, усе стає ще цікавішим.
 
—Ти про що? — не зрозумів Мет.
 
— Складається враження, — пояснив Кріс, — ніби ці документи існують, хоч насправді було доведено, що вони фальшиві.
— Що?! — Мет не міг приховати подиву. Кріс знизав плечима.
— Так, історик на ім`я Пол Маєр стверджує, що документи „Секретних досьє" були принесені до Національної бібліотеки П`єром Плентардом. Співучасники Плентарда зізналися, що допомогли йому сфабрикувати їх, включаючи генеалогічні таблиці й списки членів „Пріорату" — Ньютона, Ботічеллі, Леонардо та інших.
 
— Ти жартуєш! — вигукнула Андреа.
 
— Я тільки переказую те, що прочитав. Окрім того, це стверджує не одна людина. Виявляється, що обман Плентарда було викрито ще у дев`яностих роках у серії французьких книг та документальних фільмів телекомпанії ВВС.3 А один із оглядачів „Нью-Йорк Таймз", викриваючи фальсифікацію, назвав Плентарда „антисемітом із кримінальним минулим". Справжня ж „Пріорат Сіону" — це невеличка група людей, яка відкололась від великої організації і сформувалась у власну лише півстоліття тому.4
 
Андреа відкинулась на спинку крісла.
— Ти впевнений? Ось тут, на першій сторінці книги сказано, що це реально існуюча організація!
 
— Так воно і є, — відповів Кріс. — Просто дані про заснування цієї організації у 1099 році, наведені у книзі, єдині документи, котрі свідчать на користь її існування до 1956 року, коли поплічники Плентарда зареєстрували її у французькому уряді, — були визнані фальшивими.5
 
— Це ж роман, — зауважив Мет, — а для цього жанру притаман­ний вільний політ думки, адже саме він дозволяє створити цікаву історію. Утім це не означає, що абсолютно все у творі неправдиве.
 
Кріс поглянув на чашки і встав.
— Я хочу замовити ще. А ви?
Андреа заперечливо похитала головою, а Мет погодився.
Що таке орден тамплієрів?
Коли через декілька хвилин Кріс повернувся з напоями, Андреа була вже готова поставити нове запитання.
— А що ти скажеш із приводу іншого товариства — „Ордена тамплієрів"? — поцікавилась вона. — Воно також вигадане?
—Ні, — не вагаючись ні миті, відповів Кріс.
 
—Бачиш? — Мет переможно поглянув на дівчину.
 
—Як багато ви вже прочитали? — поцікавився Кріс. Мет знизав плечима.
 
—Я десь на п`ятдесятій-шістдесятій сторінці, — відповів він. Андреа розгорнула книгу на закладеній листівкою сторінці.
 
—Шістдесят друга, — промовила вона. Кріс заглянув у свою.
—Гаразд. На п`ятдесят восьмій сторінці Роберт Ленгдон говорить, що братство „Пріорат Сіону" створили військове угруповання, до складу якого входили дев`ять лицарів, які називались „Орденом бідних лицарів Христа та Соломонового храму". Також воно було відоме під назвою орден тамплієрів.6
 
—Постривай, — розчаровано вигукнула Андре, — якщо „Пріорат Сіону" ніколи не існував, виходить, що він не міг заснувати орден тамплієрів.
 
—Добре, — промовив Кріс. — Частково це — художній вимисел. Однак орден тамплієрів існував насправді.
 
— Існував? — Андреа спантеличено поглянула на Кріса. Хлопець кивнув.
—Так. Книга розповідає про те, що вони заходили до Єрусалима під прикриттям охорони християнських пілігримів на шляху до Святої землі, однак насправді шукали „Секретні досьє", які, на їхню думку, були заховані під руїнами храму царя Ірода. У книзі прямо не сказано, що вони їх знайшли, утім читач може здогадатися, що це сталося, і що вони використали ці документи з метою шантажу Ватикана і досягнення багатства та влади в Європі.
 
—Так! — вигукнув Мет. — Саме на цьому місці я зупинився. — Він перегорнув декілька сторінок. — Тут написано, що Папа Климент Vвирішив покласти цьому край: відібрати документи і заволодіти скарбом та таємницями, які стосувались Ватикана. Разом із королем Філіпом IVвін організував захоплення лицарів та їх спалення на стовпах, цим самим фактично знищивши орден тамплієрів, хоч декільком його членам усе ж вдалось уникнути страти.
 
На мить Кріс замовк. Було видно, як він пробігає очима по сторінці.
— Тут сказано, що Папа хотів заволодіти документами, але так їх не отримав, тому що лицарі вже віддали їх „Пріорату Сіону", які, напевне, зберігають їх досі.7
— Це правда? — запитав Мет.
 
— І так, і ні, — відповів Кріс. Він вийняв листок, якого тримав у книзі. — Ось що я дізнався, орден тамплієрів було засновано у 1118 р. н.е. Х`ю де Пеєнсом.8 Утім мені не вдалося знайти жодних доказів того, що лицарі мали іншу місію окрім тієї, яку називають історики, доки Ден Браун не написав своєї книги.
 
— Яка ж то була місія? — поцікавилась Андреа.
 
— Захищати пілігримів на шляху до Святої землі, — відповів Кріс.9
 
— Це вже не так цікаво, — інтерес Андреа почав згасати. — Здається, мені більше подобається версія із книги.
 
Кріс усміхнувся.
— Звісно ж! Лицарі стали багатими, але завдяки дарункам пілігримів, а не через шантаж церкви. Вони повернулися в Європу не тому, що знайшли якусь таємну скарбницю, а тому що у 1291 році всіх християн було вигнано з Єрусалима, коли остання фортеця Хрестових походів, розташована в Акрі, перейшла у руки мусульман.10
—Отож, це домисли автора, — висунув припущення Мет. — Автор роману не повинен невідступно дотримуватися історичних фактів. Більшість художніх творів вигадані, але містять, принаймні, частину правди.
 
—Так, але саме таємниці, як на мене, роблять твір цікавим, — зазначила Андреа. — Мені починає здаватися, що більшість таємного в творі — це вигадка.
 
Мет знизав плечима.
—Проте це хороша вигадка, — заперечив він. — Ти ж зацікавилася твором, чи не так?
 
—Так, — зізналася дівчина. — Але я починаю думати, що краще не знати, яка частина твору правдива, а яка вигадана.
 
—Гаразд, — сказав Кріс, — тоді ти не хочеш знати, що я дізнався про переслідування „Ордену тамплієрів".
—Можливо, вона — ні, — сказав Мет, — а я хочу! Кріс поглянув на Андреа, вона знизала плечима і встала.
 
—Гадаю, я замовлю щось іще.
 
—Хочеш, щоб я почекав твого повернення? — запитав Кріс.
 
—Ні, я довго не затримаюся.
 
Щойно Андреа відійшла, як Кріс знову занурився у свої записи.
— Я переписав абзац зі старої праці оксфордського історика Керен Роллю. У ній вона наводить цитату із книги „Випробування тамплієрів", написаної Малкольмом Барбером, професором середньовічної історії Європи університету Рідінга: „Король не брав участі в арешті тамплієрів „через листи Папи".11 Усе було якраз навпаки.
 
Деякі історики засвідчують, що саме король Філіп примушував Папу притискувати тамплієрів, щоб заволодіти їхніми грошима. Король, а не Папа, заарештував їх у 1314 році, декількох спалив на палі, включаючи і їхнього великого магістра Джакуса де Морея.12 У одній із книг сказано, що на той час Папа повністю залежав від милості короля Філіпа.13
` Андреа повернулася до столу, коли Кріс усе ще читав Метові свої записи. Помітивши дівчину, він на мить зупинився, а потім знову продовжив:
— Здається, ніби Папа Климент беріг тамплієрів для власних цілей, а не навпаки — намагався знищити їх, щоб припинити шантаж і заволодіти їхніми міфічними скарбами.
Кріс замовк, а Мет і Андреа одночасно сьорбнули зі своїх склянок. Андреа заговорила першою.
— Ти чимало дізнався, — сказала вона. Кріс знизав плечима.
—Не так уже й багато. На диво, усе це було зовсім нескладно відшукати.
 
—Однак, — сказав Мет, — жоден з цих доказів не є достеменним. Адже ця книга, — він поплескав долонею по „Коду да Вінчі", — говорить одне, а автори, яких ти цитував, — зовсім інше.
 
Кріс кивнув і збирався щось сказати, але Андреа випередила його.
—Так, любий, але люди, яких цитує Кріс, посилаються на джерела, які можна перевірити, тоді як інформацію, подану у книзі, перевірити неможливо!
 
—Тому що це роман, — запротестував Мет. — Дещо в ньому правда, а дещо — ні. Це нагадує мені книги Енн Райз, які ти так любиш. Невже ж ти думаєш, що описи вампірів у них настільки ж правдиві, як і описи вулиць та міст?
 
Кріс спостерігав за тим, як друзі пильно дивляться одне одному у вічі. Нарешті Андреа зітхнула і схилилася на спинку крісла.
 
— Гаразд, є ідея! Я хочу знати, що є що, тобто що правда, а що ні.
— Але ж декілька хвилин тому ти говорила протилежне! — роздратовано зазначив Мет.
Андреа насупила брови і стиснула губи:
— Я передумала.
За хвилину Мет усміхнувся.
— Досить звично, — зауважив він, — жінка змінила свою думку.
Кріс усміхнувся.
— Ну, годі, — сказав він, — продовжуймо читати й зустрінемось наступного четверга.
 
Примітки до розділу
 
1. 2.
 
2. 113.
 
3. Hank Hanegraaff and Paul L. Maier. The DaVinci Code: Fact or Fiction? (Wheaton, IL: Tyndale House Publishers, 2004), 12.
 
4. Laura Miller, "The DaVinci Con," The New York Times Book Review (Sunday, February 22, 2004): 23.
 
5. Див.:
http://en.wikipedia.org/wiki/PrioryofSion.
6. 158.
 
7. 158-160.
 
8. Robert G. Clouse, "Templars," in The New International Dictionary of The Christian Church, gen. ed. J.D. Douglas (Grand Rapids, MI: Zondervan, 1974), 956.
 
9. Richard Abanes, The Truth Behind the DaVinci Code (Eugene, OR: Harvest House Publishers, 2004), 57.
 
10. Див.: William of Tyre, Historia rerum in partibus transtnarinis gestarum. xii, 7; Addison, The History of the Knights Templars, the Temple Church, and the Temple, 3rd ed. (1852; reprint, New York: AMS Press, 1978); G.A. Campbell, The Knights Templar: A New History (Stroud, UK: Sutton, 2001); and Frank Sanello, The Knights Templar: God`s Warriors and the Devil`s Bankers (Lanham, MD: Taylor, 2003).
 
11. Malcolm Barber, "The Trial of the Templars Revisited" in The Military Orders: Welfare and Warfare, Helen Nicolson, ed. (Aldershot, England: Ashgate, 1998), 49; and Karen Ralls, The Templars and the Grail (Wheaton, IL: Theosophical Publishing House, 2003), 78.
 
12. Hanegraaff and Maier, Fact or Fiction, 23.
 
13. Abanes, Truth Behind DaVinci, 60-61.