Початок п’ятидесятництва відноситься до двох випадків, які відбулися у 1901р. і в 1906р.: “хрещенню Святим Духом” у м. Топека, Канзас, і “пробудження на вулиці Азуза” у Лос-Анджелісі.
Для отримання “сили першохристиянського служіння” Чарльз Пархем (1873 – 1929) відкрив у м. Топека біблійну школу. “Топекці” прийшли до висновку, що початком християнського життя є “хрещення Святим Духом”, яке супроводжується глосолалією, тобто говорінням на інших мовах. І ось у 19 годин 31 січня 1900р., після покладання рук Пархема, молода студентка Агнес И. Озмен почала говорити цими мовами. На протязі наступних трьох днів у місті було безліч “хрещень Святим Духом”. Незабаром Пархем заснував ще одну школу для навчання проповіді “повного Євангелія”. У ній навчався рукопокладений служитель – негр В.Д. Сеймур, який став другим засновником п’ятидесятництва.
У 1906р. Сеймур отримав місце у негритянській “общині святості” у Лос – Анджелісі, де він почав проповідувати “третє благословення” і глосолалію. Конгрегація незабаром вигнала цього проповідника. Але Сеймур не здався: на початку квітня він взяв у оренду для молитовних зібрань стару будівлю методистської церкви за адресою: Азуза стрит, д. 332. 9 квітня Сеймур сказав своїм прихожанам, щоб той, хто не говорить мовами, ще не хрестився Духом, добавивши, що сам він особистої П’ятидесятниці ще не пережив і закликає всіх “святих” молитись з ним, до тих пір, поки Дух не зійде на них. Після молитов і посту на все зібрання “зійшов вогонь”: люди почали падати на підлогу, говорити мовами, нервово сміятись, плакати та ін. Цей день і став істинним днем народження п’ятидесятництва.
Слід згадати і про Сміта Віглсворта, якого назвали “апостолом зцілення”. Більшість вважають його першим харизматиком. В будь-якому випадку, пророцтво про “харизматичне пробудження” належить йому. Віглсворт був настільки відомим, що його використані носові хусточки продавали як “помазані речі великого Сміта”, а потім клали на хворих. Він же у прямому сенсі бив хворих у живіт, стверджуючи, що б’є бісів і виганяє їх з “одержимих”.
З початку 60-х рр. світ огорнула “друга хвиля” п’ятидесятництва. Вона стала відома як “харизматичний рух”. Діячем, який підготував шлях харизматичного руху, став п’ятидесятницький проповідник Девід де Плессі (1905 – 1986), відомий під ім’ям “містер П’ятидесятниця”.
Де Плессі казав, що отримав наказ від Бога проповідувати п’ятидесятництво серед традиційних церков: римо-католицької, пресвітеріанської, англіканської, лютеранської і т.і.
Народження харизматичного руху датується 3 квітня 1960 р. у цей день священик – єпископал Денніс Беннет замість проповіді розповів своїй общині про пережитий ним досвід “хрещення Святим Духом”. Беннет незадовго до цього отримав покладення рук п’ятидесятників, після чого його начебто вдарило струмом, і він почав говорити “різними мовами”. Беннета було звільнено. Потім Беннета запросили на телебачення. Перед камерою він почав говорити “мовами” і це бачили більш мільйона телеглядачів. Незабаром його почали називати батьком харизматичного руху.
У 1964р. Девід де Плессі був запрошений керівництвом Римо-католицької церкви брати участь на Другому Ватиканському соборі, де мав можливість проповідувати харизматичне відродження. Харизматичне відродження стало реальним фактором у Римо-католицькій церкві. У 1975р. у Римі пройшов Другий міжнародний конгрес “Католицько-харизматичного руху оновлення”. На нього зібралось більш як тисяча римо-католиків. Мессу у соборі Св. Петра звершив кардинал Зюненс разом з 750 священиками і 12 єпископами. Ця подія ввійшла в історію як “перше харизматичне богослужіння у соборі Святого Петра”. До того часу більш ніж у п’ятидесяти країнах світу вже нараховувалось біля 3,5 тисяч римо-католицьких харизматичних молитовних груп з 400 тисячами віруючих. Але наприкінці 70-х рр. “друга хвиля” почала зменшуватись. Харизматичне оновлення втратило свою новизну і почало набридати віруючим. Проте з 1980р. починається нова епоха – епоха неоп’ятидесятницької і неохаризматичної “третьої хвилі Святого Духа”. Метою “третьої хвилі” було проникнути у всі християнські групи і церкви, ще не охоплені “харизматичним відродженням”, і захопити їх.
Прабатьком “Третьої хвилі” став Джон Уімбер, якого його послідовники називають “головною фігурою західного християнства”. У 1981р. церква Уімбера пережила щось нове: за молитвою одної молодої людини, сотні людей навколо нього затремтіли, попадали і почали говорити мовами. У 1983р. Уімбер заснував організацію “Vineyard Ministries International” (“Виноградник міжнародних служінь”), яка проводить в США і за кордоном (в Англії, Шотландії, Ірландії, Франції, Швеції, Швейцарії і Німеччині) зібрання, конференції і семінари на теми “Ріст громади”, “Пауер івенджелізм”, “Повновладна молитва”. Згідно свідчень самого Уімбера, він і його команда навчили більш 100 тисяч пасторів і проповідників.
Згідно вчення Уімбера знамення і чудеса не зв’язані лише з часом Христа і апостолів, але до сих пір є “візитною карткою” Царства Божого. Різні знамення, наприклад, вигнання бісів, зцілення хворих, воскресіння мертвих, і у наші дні є признаками наступаючого Царства Божого.
Якщо одним з коренів неоп’ятидесятництва можна назвати п’ятидесятницький рух, то іншим (і мабуть головним) є псевдохристиянський оккультний рух New Thought (“Нове мислення”), яке популярне було в США у першій половині 19 ст.
Цей рух народив такі сектантські рухи, як “Релігійна наука”, “Християнська наука”, “Наука розуму”, і “Християнська школа єдності”. Батьком “Нового мислення” був відомий у свій час екстрасенс і цілитель Фінеас Паркхерст Куімбі (1802 - 1866). Його головна ідея була в тому, що причина хвороб і страждань є у неправильному мисленні. Послідовники Куімбі стверджували, що людина може творити свою особисту реальність за допомогою сили “позитивного мислення”. Хоча проповідники – харизмати сьогодні намагаються забілити оккультне поняття “сили розуму”, замінив його на “силу віри”, практично різниці між цими двома поняттями немає.
Батьком сучасного харизматизму можна назвати Ессека Уільяма Кеньона (1867 - 1948) – відомого американського проповідника – оккультиста. Багато виразів сучасних проповідників – харизматів (наприклад, “Що сповідую, те й отримую”) належить саме цьому діячу.
Також одним з отців неохаризматичного руху можна назвати відомого американського проповідника Уільяма Бранхема (1909 - 1965). Бранхем назвав себе пророком Ілією, який явився у сучасний світ, щоб навести порядок у церкві перед пришестям Ісуса Христа. Кар’єра Бранхема як цілителя почалась у 1946р. – немов би “після зустрічі з ангелом”. Йому дано було нести звістку про зцілення. І ангел передав в дар від Бога два знамення: здатність бачити таємні думки і справи людей і бачити хвороби через свою ліву руку. Послідовники Бранхема розповсюджували фотокартки “пророка”, вони хрестили новонавернених у його ім’я і носили його фотокартки з надписом: “Брат Бранхем – наш Господь”. Бранхем вчив, що Бог йому сказав, що ідея Святої Трійці – від диявола.
Сучасні неоп’ятидесятницькі проповідники (наприклад, Кеннет Хейгін, Орал Робертс, Бенні Хінн) визнають Бранхема “великим пророком Божим” і запозичують у нього багато ідей. Одним із самих відомих представників даного руху у його сьогоднішньому виді є американський проповідник Кеннет Хейгін. За своє життя Хейгін написав майже сто п’ятдесят книг і брошур, які видані загальним тиражем біля 35 мільйонів екземплярів. Подібно до Бранхема, Хейгін вважав себе великим пророком Божим. Дослідники стверджують, що Хейгін переписував Кеньона цілими сторінками, а потім видавав це під своїм ім’ям. “Коронна” фраза Хейгіна: “Кожна людина, яка “народилась згори”, - Втілення, а християнство – чудо. Віруючий настільки ж є Втіленням, наскільки їм був Ісус з Назарета” – також взята з праць Кеньона.
Хейгін відкрито займається оккультними практиками. Він хвалиться не тільки своїми відвідуваннями пекла і раю, але і виходами з тіла.
Крім Хейгіна, до руху “вибраних” належать такі відомі проповідники і “чудотворці”, як Кеннет Коупленд, Джим Кейсмен, Джон Бранндстрем, Чарльз Кеппс, Джон Уімбер, Девід (Пол) Йонгі Чо, Морис Серулло, Райнхард Боннке, Родні Ховард Браун, Бенні Хінн і багато інших.
Кожен з них практикує особливі, які належать виключно йому, скандальні вчинки та екстравагантні вислови. Бенні Хінн відомий своїм “чудотворним” піджаком. Під час своїх сеансів зцілень він зривав з себе піджак і бив ним голодних і спрагнених “свіжого помазання Святого Духа” людей, які наче снопи всі падали на підлогу. Райнхард Боннке (якого називають “Комбайн Божий”) у 1980р. прославився своєю обіцянкою поголити у Африці диявола після того, як йому вдасться возвести у ЮАР тент на 34 тисячі людей. Тент був возведен у 1984р., а через одинадцять тижнів буря його (тент) повністю розідрала. У Швеції користується успіхом рух “Слово життя”, який очолює проповідник Ульф Екман. У нього більш ніж 200 філіалів у країні, а журнал “Слово життя” (Livets Ord) виходить 35-тисячним тиражем. Більшість проповідників – харизматів негативно відомі багатьма скандалами, фальсифікаціями зцілень і фінансовими махінаціями. Такий зворотній бік харизматичного руху.