foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Лука, «лікар улюблений», був одним із найближчих сподвижників ап. Павла (Кол. 4; 14). Як свідчить церковний історик Євсевій Кесарійський (Історія Церкви. — 3;4), Лука походив із Антіохії Сирійської і був вихований у грецькій поганській сім’ї. Він отримав гарну освіту і став лікарем. Коли і як Лука навернувся до Христа — невідомо. Переказ про те, що він належав до числа 70 апостолів, є сумнівним (Про це свідчить св. Єпифаній Кіпрський Про Єр. 51,12), тому що сам Лука не відносить себе до числа тих, хто був свідком земного життя Спасителя (Лк. 1; 1—3). Вперше він виступає як супутник і помічник апостола Павла під час його другої місіонерської подорожі. Він відвідав з ним Македонію, Малоазійські міста (Діян. 16; 10—17; 20; 5—21, 18)* і залишився при ньому в часи його перебування під вартою в Кесарії і в Римі (Діян. 24; 23; 27; 28; Кол. 4; 14). Розповідь у книзі Діянь святих Апостолів доведена до 63 р. Про життя апостола Луки в наступні роки немає достовірних даних. Григорій Богослов свідчить про мученицьку кончину святого апостола Луки; його мощі, за свідченням блаженного Ієроніма, в часи імператора Констанція були перенесені з Ахаї до Константинополя. У переказах йому присвоєне написання перших ікон Божої Матері.

Можна припустити, що Євангеліє написане ним в 62—63 рр. у Римі під керівництвом апостола Павла.

До нашого часу збереглися стародавні свідчення, які підтверджують, що автором третього Євангелія був ап. Лука. Святий Іриней Ліонський (Проти єресей. — 3,1)пише: «Лука, супутник Павла, виклав передане Апостолом Євангеліє в окремій книзі». За свідченням Орігена, «третє Євангеліє — від Луки» (див. Євсевій. Історія Церкви. — 6; 25).

У передмові до Євангелія Лука говорить, що він користувався раніше написаними розповідями; свідченнями очевидців і служителів Слова (1; 2). Свою працю він розпочав після того, як «старанно дослідив все спочатку» (1; 3). Продовженням Євангелія є Діяння, куди євангеліст включив свої власні спогади.

Мета написання Євангелія чітко висловлена євангелістом у перших віршах: найповніше і послідовно описати по порядку все, що відомо християнам про Ісуса Христа і Його вчення і тим самим дати тверде історичне обґрунтування церковному вченню, що благовіствується (1; 4). Він обирає метод детального дослідження (1; 3); ширше, ніж інші синоптики, використовує усний переказ апостольської общини і розповіді Самої Пречистої Діви Марії, а також, можливо, перші писемні розповіді про Євангельські події, які до нас не дійшли і отримали назву «Логії». За стилем написання Євангеліє від Луки більше спрямоване до християн з поганів. На відміну від Матфея і Іоанна у Луки прослідковується менше знання обставин, за яких проходили Євангельські події. Але як історик він прагне уточнити хронологію цих подій, вказує на царів і правителів. За мовою і стилем Євангеліє від Луки є творінням, найближчим до класичних творів того часу.

Порівняно з Матфеєм і Марком Лука розширює частину розповіді про останню подорож Ісуса Христа в Єрусалим. Більш детально описує Лука Тайну Вечерю і явлення Христа Воскреслого Своїм учням (гл. 24).

У богословському змісті Євангеліє від Луки відзначається насамперед вченням про загальне спасіння, здійснене Господом Ісусом Христом, про вселенське значення євангельської проповіді. Христос — радість усім людям (2;10), спасіння Господнє (3;6), світло на просвіту поганів (2; 32). Лука постійно вказує на участь Духа Святого у Домоведенні спасіння і на молитву, як найвірніший спосіб набування Духа Святого (3; 22; 11; 13).

Лука передає атмосферу радості, надії і есхатологічного чекання, в якій жили перші християни. Він з любов’ю змальовує милосердний образ Спасителя, Котрий ярко виявляється в притчах про милосердного самарянина, про блудного сина, про втрачену драхму, про митаря і фарисея.
Родовід Спасителя він веде не від Авраама, а від прабатька всього людства (3; 38).

Умовно Євангеліє від Луки можна розділити на кілька частин:
1. Вступ (1; 1—4).
2. Народження Хрестителя, Різдво і дитячі роки Христа (1; 5—2; 52).
3. Підготовка Христа до служіння (3; 1—4; 13).
4. Служіння в Галілеї (4; 14—9; 50).
5. Шлях до Єрусалима (9; 51—19; 28).
6. Проповідь в Єрусалимі (19; 29—21; 38).
7. Страсті — Воскресіння (22; 1—24; 53).

Відповідно до накресленої мети — дати основу для віри у те вчення, яке вже було передане Феофілу, євангеліст Лука розпланував весь зміст свого Євангелія так, що воно дійсно переконує читача в тому, що Господь Ісус Христос здійснив спасіння всього людства, що він виконав усі обітниці Старого Завіту про Месію як Спасителя не лише одного юдейського народу, а всіх народів. Природно, що для досягнення поставленої мети у євангеліста Луки не було необхідності надавати своєму Євангелію вигляд хроніки, а скоріше зображувати всі події таким чином, щоб розповідь створювала бажане для нього враження на читача.

План євангеліста прослідковується вже у вступі до історії месіанського служіння Христа (гл. 1—3). У розповіді про зачаття і народження Христа згадується, що ангел благовістив Діві Марії народження Сина, Котрого вона зачне силою Святого Духа і Котрий буде Сином Божим, а по плоті — Сином Давидовим, котрий навіки посяде пристіл отця свого Давида. Про Різдво Христа, як Різдво обіцяного Викупителя, сповіщається через ангела пастухам. При принесенні Христа-немовляти до Храму про Його високу гідність свідчать богонатхненний старець Симеон і пророчиця Анна. Сам Ісус, ще 12-річний Отрок, уже сповіщає, що Йому необхідно бути в храмі — в домі Отця Свого. При хрещенні Христа в Йордані Іоанн отримує небесне свідчення про те, що він є улюблений Син Божий, який отримав всю повноту дарів Святого Духа для свого месіанського служіння. Нарешті родовід Ісуса Христа, який приводиться в 3-й главі і восходить до Адама і Бога, свідчить про те, що Він є родоначальником нового людства, що народжується від Бога через Духа Святого.

Далі в Євангелії зображується месіанське служіння Христа, котре звершується в силі Святого Духа, який перебуває в Христі (4; 1). Силою Святого Духа Христос перемагає диявола в пустелі (4; 1—13), а потім виступає в цій «силі Духа» в Галілеї, причому, саме в Назареті, сповіщає про Себе як Помазаника і Викупителя, про Котрого сповіщали пророки Старого Завіту. Не знайшовши тут віри в Себе, Він нагадує невіруючим Своїм співгромадянам, що Бог ще в Старому Завіті приготував через пророків Його прийняття поганами (4; 14—30). Після цього євангеліст зображає цілий ряд справ, здійснених Христом в Капернаумі і його околицях: зцілення біснуватого силою слова Христового в синагозі, зцілення тещі Симона і інших хворих і біснуватих, котрих приводили і приносили до Христа (4; 31—44), чудесне ловлення риби, зцілення прокаженого. Все це зображується як події, які привели до поширення свідчень про Христа і прибуття до Нього великих мас народу, які приходили слухати Його вчення і приносили з собою своїх хворих в надії на те, що Христос зцілить їх.

Далі розміщена група подій, що визвали опозицію до Христа з боку фарисеїв і книжників: прощення гріхів зціленому розслабленому (5; 17—26), об’явлення на обіді у митаря, що Христос прийшов спасти не праведників, а грішників (5; 27—32); виправдання учнів за недотримання постів на тій підставі, що з ними перебуває Жених — Месія (5; 33—39); порушення суботи на тій підставі, що Христос є господар суботи (6; 1—11).

Але до того, коли діла і заяви Христа вже настільки роздратували фарисеїв і книжників, що вони почали думати, як схопити Його, Він вибрав з числа Своїх учнів 12 апостолів (6; 12—16), сповістив з гори для всього народу, який слідував за Ним, основні положення, на яких повинно будуватися Царство, яке Він заснував (6; 17—49). Після цього Він не лише виконав прохання погана сотника про зцілення його слуги, тому що сотник показав таку віру в Христа, якої Христос не знаходив і в Ізраїлі, але і воскресив сина Наїнської вдови (7; 11—17).

Посольство від Іоанна Хрестителя до Христа з запитанням про те, чи Він той Самий Месія, спонукало Христа вказати на Свої діла, як на свідоцтво Його месіанської гідності і разом з тим висловити докір народу через його невіру Іоанну Хрестителю і Йому, Христу. При цьому Христос розрізняє слухачів на тих, хто прагне почути від Нього про дорогу спасіння, і тих, хто не вірить в Нього (7; 18—35).

Наступні події, про які розповідається в 9-й главі, мали на меті укріпити учнів Христових у вірі: надання учням сили виганяти бісів і зціляти хворих разом з настановами про те, як вони повинні поводитись під час своєї месіонерської подорожі (9; 1—6); нагодування п’яти тисяч, чим Христос показав апостолам Свою силу допомагати людям при всякій потребі (9; 10—17); запитання Христа, за кого вважає Його народ і за кого учні, причому приводиться сповідання ап. Петра від імені всіх учнів: «Ти — Христос Божий», потім пророцтво Христа про відречення від Нього представників народу, про Свою Смерть і воскресіння, а також запити до учнів, щоб вони наслідували Його в самопожертві, за що Він нагородить їх після другого Свого славного Пришестя (9; 18—27); преображення Христа, котре давало можливість учням побачити відблиски Його майбутнього прославлення (9;28—36); зцілення біснуватого юнака, котрого не могли зцілити учні Христові через слабість своєї віри. При цьому Христос ще раз вказав учням на долю, яка чекає Його, але вони так і не зрозуміли цих прямих слів Господа (9; 37—45).

Причиною цього нерозуміння учнів, попри їхнє визнання Ісуса як Месії, було те, що вони перебували під впливом тих уявлень про царство Месії, які склалися в середовищі юдейського народу, котрий розумів месіанське царство, як царство земне, політичне. Це нерозуміння також свідчило про те, що учні ще дуже слабо уявляли собі саму природу Царства Божого і його духовних благ. Тому, згідно з Євангелієм Луки, Христос решту часу до Свого урочистого входу в Єрусалим присвятив роз’ясненню Своїм учням цих важливих істин про те, що необхідно для досягнення життя вічного.

У наступній частині свого благовіствування Євангелія Лука розповідає про те, як Христос Своїми стражданнями, смертю і воскресінням довів, що Він є дійсно обітований Спаситель і помазаний Духом Святим Цар Царства Божого. Змальовуючи урочистий вхід Господа в Єрусалим, євангеліст Лука говорить не лише про захват народу, про що сповіщають і інші євангелісти, але і про те, що Христос сповістив про Свій суд над непокірним йому містом (19; 28—44); потім вказав на перевагу жертви на храм бідної вдови перед жертвами багатіїв. Також Господь сповістив Своїм учням про долю Єрусалима і його послідовників (21; 1—36).

В описі страждань і смерті Христа (гл. 22, 23), акцентується увага на тому, що видати Христа Іуду спонукав сатана (21; 3), а потім говориться про пророцтво Христа того, що Він буде приймати вечерю з Своїми учнями в Царстві Божому і що Пасху Старозавітну віднині повинна замінити встановлена Ним Євхаристія.

У зображенні страждань Христа відречення Петра виставляється у євангеліста Луки, як свідчення того, що і під час Своїх власних страждань Христос жалів Свого слабкого учня.

В історії воскресіння Христа євангеліст подає такі події, які ясно доводять велич Христа і служать роз’ясненням звершеного Ним діла спасіння.

Коротко виклавши подію вознесіння Христа на небо, євангеліст Лука цим завершив своє Євангеліє, яке дійсно стало ствердженням всього християнського вчення, що було передано Феофілу і іншим християнам з поганів. Христос зображується тут дійсно як обітований Месія, як Син Божий і Цар Царства Божого.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2