Про життя цього  християнського письменника немає ніяких даних. Єрмій відомий тільки із твору “Осміяння язицьких філософів”, який приписується його імені. Це єдине, що можна сказати про нього. Деякі дослідники ототожнюють його  з істориком V ст. Єремієм Созоменом, але різниця стилю не дає на це ніяких оснувань. Інші називають Єрмія, учнем єретика Гермогена, але не має ніяких оснувань для звинувачення Єрмія Філософа, в якому би то не було неправовір’ї. Важко визначити і час життя Єрмія. Одні вважають (Барденхевер) його письменником ІІІ ст. інші відносять його до V–VІ стт. Але більшість схильні, що Єрмій  жив в ІІІ ст., виходячи з того міркування, що погляди Єрмія повністю свобідні від впливу неоплатонізму. Різке полемічне відношення Єрмія Філософа до язицької філософії і погляд на її походження нагадує перші часи гарячої боротьби християнства з язицтвом.
 

 

Зміст твору “Осміяння язицьких філософів”

 

Цей невеликий твір (19 гл.) дійшов до нас в багатьох рукописах більшість з них датується (ХІV–ХVІ стт.); тільки один рукопис (“Патмоський) датується ХІ–ХІІ стт. Цікаво, що цей твір практично не залишив ніяких слідів в ранньохристиянській письменності: ні один християнський письменник прямо не посилається на нього і не згадує про нього. Місце і час написання твору визначити важко, скоріше всього він був написаний в кінці ІІ – на початку ІІІ стт. Поскільки трактат написаний в сатиричному жанрі, то серед інших пам’яток ранньохрстиянської писемності він займає особливе місце. Апологети в своїй полеміці проти язичників допускали елементи сатири, але лише твір Єрмія цілком витриманий в даному жанрі. Тому богословське значення його невелике, хоча автор являється християнським апологетом. Твір Єрмія вповні відповідає своїй назві. Навряд чи автор був глибоко знайомий з самими творами античних філософів. Критика на їх ведеться довільно поверхово, філософські тезиси беруться без всякого зв’язку, представляються в сатиричній формі, але при всьому цьому Єрмію  не можна відмовити в силі іронії, з якою він викриває “філософію язицьких “мудреців”.
Починається твір посиланням на слова св. ап. Павла: “Мудрість світу цього є безумство перед Богом” (1 Кор. 3, 19). Паралельно з цим ставиться тезис, що філософія отримала свій початок від падіння ангелів (відступництва, “апоставії”). Все це доказується на основі розбіжності філософів. В поле зору автора попадають головним чином дві сфери античного світогляду: вчення про душу і вчення про світ. Лейтмотивом памфлету Єрмія являється думка про взаємні протиріччя поглядів всіх язицьких філософів відносно походження і сутності душі і світу. Причому слід підкреслити, що “фоном” цієї думки служить передбачувана ідея єдинства Істини; таке єдинство знаходиться, за словами автора, лише в християнстві, в порівнянні з яким всі філософські системи виглядають абсолютно безпомічними. Так, розглядаючи погляди античних філософів про душу, Єрмій говорить, що одні з них вважають її “вогнем”, другі – “повітрям”, треті – “розумом”, четверті – “рухом”, п’яті – “парою”, шості – “силою витікаючою із зірок”, сьомі – “рухомим числом” і т.д. Настільки ці протирічні думки філософів і відносно природи душі: одні говорять, що вона – безсмерта, другі – що смертна; треті стверджують, що після смерті тіла душа продовжує ще деякий час існувати; четверті – що вона зразу після смерті тіла розкладається на атоми; п’яті думають, нібито вона тричі перевтілюється, а шості визначають тривалість її буття трьома тисячами літ. Подібні точки зору Єрмій називає “безумством”, тому що на його думку, якщо би філософи знайшли якусь істину, то вони погодились би один з одним. Відносно такого “розмаїття” природи душі Єрмій саркастично зауважує: “То я – безсмертний і радію, то – смертний і плачу. Нині я розпадаюся на атоми, становлюсь водою, повітрям і вогнем; а трохи пізніше я – вже не повітря і не вогонь, але мене роблять диким звірем, рибою і братом дельфіна. Коли я дивлюсь на самого себе, то лякаюсь свого тіла, і не знаю, як називати його: людиною чи собакою, вовком чи биком, птахом чи змією, драконом чи химерою (чудовищем). Ці любителі мудрості перетворюють мене на всякого роду тварин:  земних, водяних, літаючих, багатовидних, диких і світських, безголосих і подаючих звуки, нерозумних і розумних” (глл. 2–4) “Я плаваю, літаю, випаровуюсь, повзаю, бігаю, сиджу. Являється, накінець, Емпідокл і робить з мене рослину” (гл. 2).
За словами Єрмія, філософи не в силі прийти до однодумності не тільки відносно душі, але і відносно богів і світу. У своїх пошуках відносно “початку природи” вони також впадають в багаточисельні протиріччя. Наприклад, Анаксагор говорить, що початком всього є “Розум”, Аноксимен – повітря, Емпідокл вважає, що початком всього являється “любов” і “ворожнеча” (гл. 7). Всі ці різносторонні погляди язицьких філософів приводять Єрмія до висновку: якщо немає нічого досяжного і істина відходить від людей, то стільки хвалима елінами філософія насправді лише “воює з тінями” і не володіє твердим знанням сущого (гл. 15). Тому всі ці дослідження філософіі простягаються в безумну безкінечність. Все це тільки здатне закрутити голову, але ніскільки не веде до істини. Поскільки твір Єрмія Філософа витримано в “дусі чистого заперечення”, то позитивне богословське значення його незначне. Заслуговує на увагу лише одна думка автора, коли він говорить, що “мудрість світу цього” бере свій початок з “відступництва ангелів”. Внаслідок цього, своєрідність Єрмія полягає в  тому, що він пов’язує дане “гріхопадіння ангелів” з виникненням елліністичної язицької філософії. Твір Єрмія Філософа – це своєрідна відповідь на насмішки язицьких філософів над кажучою простотою християнства