Апокаліпсис, чи в перекладі з грецької Об’явлення Святого Іоанна Богослова, є єдиною пророчою книгою Нового Завіту. В Апокаліпсисі віруючим розуму і серцю даються таємничі пророчі вказівки про майбутню долю Церкви і всього світу. Об’явлення — книга таємнича, тому існує безліч літератури щодо її тлумачення, серед таких книг і праць є багато творів, котрі містять нісенітниці про походження і зміст Апокаліпсиса.
У наш час — період Першої світової війни і російські революції, а потім ще страшнішої — Другої світові війни, коли людство перетерпіло стільки жахливих потрясінь і бід, ще більше примножилися спроби тлумачення Апокаліпсису. Ці спроби були більш-менш вдалими. Але при тлумаченні Апокаліпсиса, як і кожної книги Священного Писання, потрібно користуватися попередніми працями св. Отців і вчителів Церкви, спеціальних святоотецьких праць з тлумачення Апокаліпсиса особливо цінним є „Тлумачення на Апокаліпсис” св. Андрія, архієпископа Кесарійського. новіші часи з’явилося настільки багато тлумачних праць на Апокаліпсис, що їхня кількість уже до кінця XIX століття досягла 90.
ПРО ПИСЬМЕННИКА АПОКАЛІПСИСА
Письменник сам називає себе Іоанном (Ап. І; 1), якому було дано „Об’явлення” Ісуса Христа. І, врешті, закінчуючи Апокаліпсис, письменник знову називає себе Іоанном (Ап. 22: 8). У 2 вірші І розділу він називає себе самовидцем Ісуса Христа.
ЧАС І МІСЦЕ НАПИСАННЯ
Точних відомостей про час написання Апокаліпсиса ми не маємо. Древнє передання вказує на те, що цей твір датується періодом кінця І століття. Так, св. Іриней пише: „Апокаліпсис з’явився незадовго перед цим і майже у наш час, в кінці царювання Доміціана”. Все це свідчить, що і діяльність св. ап. Павла, котрий довго проповідував у Ефесі, була справою давно минулого часу. Ця точка зору, аргументована свідоцтвами св. Іринея і Євсевія, відносить час написання Апокаліпсиса до 95—96 рр. після Різдва Христового. Зовсім важко сприйняти думку св. Єпифанія, котрий говорить, що св. Іоанн повернувся з о. Патмос за ім. Клавдія (41—54 рр.). За часів правління Клавдія не було загального гоніння на християн у провінціях, а було лише вигнання з Риму юдеїв, серед котрих були і християни. Не міг писати св. Іоанн і за ім. Трояна (98—108 рр.), коли св. Іоанн спочив вже у Бозі. Щодо місця написання Апокаліпсиса існує ще думка, що він написаний в Ефесі, після повернення туди Апостола із заслання.
ГОЛОВНИЙ ПРЕДМЕТ І МЕТА НАПИСАННЯ
Предмет і мета написання Апокаліпсиса, як вказує сам св. Іоанн, — „показати... що незабаром статися має” (Ап. 1: 1). Таким чином, головним предметом Апокаліпсиса є таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової і всього світу. З самого початку свого існування Церква Христова повинна була вступити у тяжку боротьбу з помилковим вченням юдейства і язичництва, з метою встановлення торжества Божественної Істини. Метою Апокаліпсиса і є — зобразити цю боротьбу Церкви і торжество її над усіма ворогами; показати наочно загибель „ворогів церкви і прославлення вірних чад її”.
ПОГЛЯДИ ЦЕРКВИ НА ЗМІСТ АПОКАЛІПСИСА
За Богослужінням (під час Богослужіння) Апокаліпсис не читався і не читається: певно через те, що древності читання св. Письма під час Богослужіння завжди супроводжувалося тлумаченням його, а Об’явлення є занадто важким для тлумачення. Апокаліпсис першопочатково знаходився у списку Пешито і був виключений вже після Єфрема Сирина, бо цей преподобний наводить Апокаліпсис у своїх творах, широко використовуючи його у своїх натхненних повчаннях. Єфрем Сирин визнає Об’явлення за канонічну книгу Нового Завіту.
ПРАВИЛА ТЛУМАЧЕННЯ АПОКАЛІПСИСА
Як книга долі Божої про світ і Церкву, Апокаліпсис завжди приваблював до себе увагу християн, а особливо в ті часи, коли зовнішні гоніння і внутрішні спокуси особливою силою починали засмучувати людей. У такі періоди віруючі природньо зверталися до цієї книги по розраду і підбадьорення, намагаючись розгадати з її допомогою смисл і значення подій, котрі відбувалися навколо.
Одним із методів дослідження було буквалістичне розуміння образів цієї книги. Цей спосіб давав і продовжує давати привід для існування неправдивого вчення про так званий „хіліазм” — тисячолітнє Царство Христове на Землі. Жахи гонінь, котрі пережила Церква на протязі перших століть свого існування, розумілися і тлумачилися у світлі Апокаліпсиса, давали привід деяким людям вірити у появу „останніх часів” і швидкого Другого Пришестя Христового ще тоді, у першому столітті. За минулі XIX століть з’явилося багато тлумачень Апокаліпсиса найрізноманітнішого характеру. Одні з них відносять усі видіння і символи Об’явлення до „останніх часів” — кінця світу, коли з’явиться антихрист і станеться Друге Пришестя Христа; другі — надають Апокаліпсису чисто історичне значення, відносячи всі видіння до історичних подій перших століть — до часів гонінь на християн язичницькими імператорами. Треті намагаються знайти здійснення апокаліптичних передбачень у історичних подіях пізніших часів. Четверті, врешті, бачать в Апокаліпсисі тільки алегорію, вважаючи, що описані в ньому видіння мають не стільки пророчий, скільки моральний смисл, алегорія ж введена тільки для посилення враження з метою вразити уяву читачів. Більш правильним потрібно визнати те тлумачення, котре об’єднує всі ці напрямки, при чому не варто випускати з уваги, що, як ясно вчили про це древні тлумачі і Отці Церкви, зміст Апокаліпсиса зводиться до передбачення останньої долі світу. Не може бути, однак, сумнівів, що на протязі усієї минулої християнської історії справдилося вже не мало передбачень св. Тайновидця Іоанна щодо долі Церкви і світу.
ЗМІСТ І ПОДІЛ АПОКАЛІПСИСА
Апокаліпсис містить у собі двадцять два розділи. За змістом він може бути поділений на такі відділи:
1) Вступна картина Сина Людського, котрий явившись Іоанну, звелів, щоб той написав послання до сімох малоазійських Церков — І розділ;
2) Настанови сімом малоазійським церквам: Ефеській, Смірнській, Пергамській, Фіатирській, Сардійській, Філадельфійській і Лаодикійській — II і III розділи;
3) Видіння Бога, на престолі і Агнця — розділи IV іV;
4) Відкриття Агнцем семи печаток таємничої книги — розділи VI і VII;
5) Голоси семи труб ангельських, котрі сновістили різні біди жителям Землі під час знімання сьомої печаток — розділи VIII, IX, X і XI;
6) Церква Христова в образі жінки., одягненої в сонце із муками родів — розділ XII;
7) Звір-антихрист і його прибічник — лжепророк — розділ XIII;
8) Події підготовчого характеру перед всезагальним воскресінням і Страшним Судом — розділи XIV, XV, XVI, XVII, XVIII, XIX.
а) Хвалебна пісня 144.000 праведників і ангелів, котрі сповіщають долю світу — розділ XIV;
б) Сім ангелів, котрі мають сім останніх виразок — розділ XV;
в) Сім ангелів, котрі виливають сім чаш гніву Божого — розділ XVI;
г) Суд над великою блудницею, котра сидить на багатьох водах і возсідає на багряному звірі — розділ XVII;
д) Падіння Вавілону — великої блудниці — розділ XVIII;
є) Боротьба Слова Божого із звіром і воїнством його і загибель останніх — розділ XIX;
9) Загальне воскресіння і Страшний Суд — розділ XX;
10) Відкриття нового неба і нової землі; новий Єрусалим і блаженство його жителів — розділи XXI і XXII до V вірша;
11)Закінчення: посвідчення істинності всього сказаного і дотримування заповідей Божих. Подання благословіння — розділ XXII:6—21.