"І побачила жінка, що дерево було приємне для поживи та гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. Тоді відкрились їм обом очі, і вони пізнали, що вони нагі" (Бут. 3, 6-7).

Розглядаючи псевдоправославні угрупування, неможливо не помітити паралельний рух, котрий різними засобами та в різній формі вносить єресі та розколи в Православну Церкву. Одна з них - «Школа духовного подвижництва» Ольги Асауляк.

Вона називається також “Школою єдиного принципу” (ШЄП). Виникла вона в 1992 році. Відгалуження зафіксовані не тільки в Києві, але в багатьох обласних центрах, особливо в м. Суми, а також за межами України – в Білорусії та Росії. Вчення подається у вигляді лекцій та в друкованих виданнях: Книга вогнів; Екстазис, Ковчег, Катарсис, Рать.

Книги, в яких викладене вчення, розраховані, за словами О. Асауляк, на непідготовлену та нерелігійну свідомість. Навмисно порушується система викладу поглядів. Своє вчення вона подає вперемішку зі спогадами, весь час порушується хронологія подій, її писання переповнені уривками різних додатків та уточнень, окремих фраз. Постійно демонструються єдність О. Асауляк з так званим "ієрархом", її духовні дарування та значимість її особистої місії. О. Асауляк називає себе «духовним центром тяжіння».

Православ’я подається слухачам як певний фундамент. О. Асауляк, використовуючи авторитет Церкви, бере від Православ’я тільки зовнішню оболонку, вкладаючи в неї свій зміст. Одкровення О. Асауляк – це суміш різних релігійно-окультных вчень. Вона пропонує “технологію” шляху до Бога у світлі нових наукових знань та інформації, яка отримана нею через спілкування з духовним світом.

Особливістю вчення О Асауляк є те, що вона видає його за найвищу стадію розвитку християнства в цілому – “надрелігійне християнство”. Посилаючи своїх учнів до храмів, вона вчить читати молитви, постувати, причащатися, але дає їм окультне, магічне тлумачення всього побаченого там.


Наголос робиться на те, що зараз нібито зовсім інший час. Те, чого старці досягали десятиліттями в затворах, у сучасний передапокаліптичний час можна досягнути набагато швидше через прискорену духовну роботу (Катарсис, с.18).


Школа О. Асауляк стала небезпечною сектою, яка імітує Православну Церкву.
Архієрейський Собор УПЦ КП, який відбувся 14 травня 1999 р. у Києві, дав оцінку вченню О. Асауляк як неспасительному і ворожому до Православної Церкви.

Щоб зрозуміти обставини і причини виникнення даного вчення та його наслідки, необхідно торкнутися історії містичного досвіду самої О. Асауляк та її контактів зі світом духів, які подаються в першій її книзі Катарсис.

Коротка історія містичного досвіду О. Асауляк

"По плодах пізнаєте їх. Хіба збирають виноград із тернини, або смокви з реп'яхів? Не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі" (Мф.7,16;18).

Ще з дитинства О. Асауляк відчула реальність існування невидимого світу. Душа її підсвідомо прагнула до незвичайного, вона роздумує про життя, про устрій світу, про людину, прагне знайти своє місце на землі. Відсутність християнського досвіду та духовних знань про явища невидимого світу є причиною того, що у своєму щирому прагненні до Неба, людина стає духовно незахищеною. Вона не змогла вірно аналізувати свій містичний досвід, а через це потрапила до сіток піднебесних духів злоби.

Звертає на себе увагу те, як у шкільні роки О. Асауляк списувала цілі зошити про життя, про будову світів, у неї було відчуття, що хтось водив її рукою. Подібне “автоматичне письмо” властиве окультним практикам. Таке письмо ми знаходимо в працях засновниці теософії О. Блавацької, яка після нічних сеансів виносила аркуші з текстами, написаними щоразу іншим почерком.

Слід згадати слова єпископа Ігнатія Брянчанінова про те, що дари Святого Духа і знання про невидимий світ “присутні тільки в православних християнах, які досягли християнської досконалості, очищених та підготовлених покаянням”. Тому викликають певну підозру містичні контакти із невидимим світом, які виникають поза православною практикою. До того ж бажання та очікування чуда, яке властиве палким, але не досвідченим душам, за словами Святих Отців призводить до падіння душі в оману та хитрі бісівські сітки. Єпископ Ігнатій Брянчанінов пише: “Сповнені безумних гордощів бажання і прагнення бачити духовні видіння розумом неочищеним від пристрастей”. А чи може бути вільною від пристрастей душа, яка не знає Христа? 

Після 30 років розпочинаються спроби проникнути у невидимий світ окультним шляхом - медитації, підбором свого “коду” та комбінації цифр: “З цієї ночі щовечора я вимикала світло в кімнаті, закривала очі та починала викликати далеких “друзів”, як уміла, як розуміла без усіляких інструкцій і рекомендацій. Тільки потім я дізналася, що все це називалось медитацією. А тоді подумки говорила: “Я жителька планети Земля, кличу вас, Світлі Сили Космосу, прошу Контакту. Одного разу вночі... почула голос, який кликав мене по імені, - далекий та протяжний, як відлуння в горах. Подумки питаю: ”Хто ти?” А у відповідь говорять: «Розум Космосу всюди! Думай, думай, думай!” (Катарсис, с. 25).

На даному етапі духовного розвитку О. Асауляк спостерігається її утвердження в прелесті та бажання і надалі спілкуватися з невидимими силами окультним засобом, переконання в "божественності" даних їй одкровень. О. Асауляк спостерігає яскраві образи, вогненний шар, серце. Так звані «пологи на духовному рівні», фізичний біль, поєднаний з чуттєвою насолодою, відмітини на тілі. В протилежність цим описам постає бесіда прп. Серафима Саровського з Мотовиловим про перебування в Дусі Святому. Мотовилов пережив зовсім інше: відчуття спокою, радості, теплоти, почуття, які зовсім відмінні від кипіння крові та судом. Звичайно, нічого спільного зі східно-православною містичною практикою в цьому контакті немає.

Скоріше спільність такого “контакту” можна знайти з переживаннями екстазу католицької “святої” Терези Авільської, яка жила в 16 ст. в Іспанії. Під час «контакту» Тереза відчувала надзвичайні муки всього тіла, "схваткообразний" судомний біль, який водночас поєднувався із неймовірною насолодою, а “серце, - говорить Тереза, я хотіла розтерзати на частини, щоб сказати наскільки ці муки солодкі”.

“Всі види прелесті, говорить єп. Ігнатій Брянчанінов, до котрих схильний подвижник молитви, виникає від того, що за основу молитви не покладене покаяння, що покаяння не стало метою молитви. Кожен, хто намагається увійти на весілля Сина Божого не в чистому та світлому весільному вбранні, а прямо в рубищі, у стані самооблещення та гріховності виганяється геть, у темряву зовнішню - в бісівську прелесть”.

“Прелесть - це прийняття людиною неправди за істину. Прелесть діє спочатку на образ думок, вона обов’язково передається серцю, спотворює відчуття серця, опановує сутністю людини, вона поширюється на всю діяльність людини, отруює саме тіло, яке нерозривно пов’язане Творцем, з душею. Стан прелесті є станом загибелі або вічної смерті”. “З цього дня (27 жовтня 1990 р.) вже не зможеш відступити за межу, де починається шлях, зворотній вибраному”, - звертається до Асауляк ієрарх. “Тобі дана сила бачити та думати не своєю думкою, а виконувати волю тих, що стоять над тобою. Навіщо тобі знати те, що не твоїм розумом, але руками твоїми робиться до пори і часу, який вже близько”. (Катарсис, с.53). 

Отже, стає зрозумілим, що вся наступна містична практика та так звані “одкровення”, які подає О. Асауляк, виявляються помилковими.

Устрій та мета діяльності «Школи духовного подвижництва»

“Усяка рослина, яку не Отець Мій Небесний насадив, викорениться ” (Мф.15,13).
За словами самої засновниці, Школа єдиного принципу (ШЄП) зовсім не схожа на будь-яку земну школу, а є позасвітовим явищем. Мета - не стільки подача нового матеріалу, скільки “розчинення попередніх нашарувань, які не відповідають істині, також послідовне системне очищення свідомості від зібраної раніше інформації. Це своєрідне очищення грунту для істинного посіву” (Екстазис, с.334). В ШЄП учні знайомляться з механізмом внутрішнього підключення до джерела постійних знань, з принципом роботи в інормаційних полях, вивчають науку самопідготовки до народження в собі внутрішньої людини та “великого переходу в новий стан наступного планетарного циклу”.

У ШЄП стільки направлень, скільки учнів. Мета: відкриття в кожному закладеної Космосом “творчої програми”, ввести людину в процес “відпрацювання та самореалізації”.

Викладач школи є живим духовним каналом, тому викладання йде за участю всіх “тонких провідників” викладача та учнів від фізичного плану до духовного.

ШЄП - це космічний коледж в земних умовах. Невидимий контакт між учнями та наставником відбувається постійно на індивідуальних частотах, навіть за межами земної аудиторії. У процесі навчання беруть участь “службові духи” відповідної ступені творчих ієрархій, через них відбувається налаштування на канали “кураторів” та центральний канал Ісуса Христа.

За словами О. Асауляк, подібні школи створювалися в усі часи та завжди мали надрелігійний характер, метою яких була не відміна релігійних систем, а глибокий синтез і глобальний підхід до єдиних законів створення Всесвіту. Керівництво і заснування таких шкіл сама О. Асауляк приписує Ісусу Христу і тому називає свою школу християнською.


У школі відбувається постійний природній відбір за принципом “хто має вухо чути нехай чує” (Одкр.2,29), тобто все сказане кожний розуміє на своєму рівні. Поступово із загальної маси відокремлюються класи першого, другого, третього і т. д. кола пізнання. Відсів за межі школи відбувається автоматично. Передача таємного знання відбувається на тонкому рівні через інформаційне поле Вчителя тим учням, які випрацювали певну ступінь готовності.

Структура ШЄП така: на чолі стоїть головний лідер - О. Асауляк. У Києві вона систематично проводить курси, збираючи в середньому аудиторії по 300-500 чоловік. В обласних містах знаходяться групи послідовників, які очолюються місцевими лідерами, збираються раз на декілька місяців. Окрім них ще є домашні групи, які збираються приблизно один раз на тиждень, мають своїх керівників. Раз на рік О. Асауляк відвідує в обласних містах свої групи. Оплата за навчання коливається в залежності від рівню лекцій.
У 1993 р. послідовників О. Асауляк нараховувалось близько чотирьох тисяч. До 2000 року їх кількість значно збільшилась. Курсантами Школи єдиного принципу стають люди різних верств і професій: бібліотекарі, бухгалтери, робітники, вчителі, навіть кандидати наук, художники, музиканти, близько 20% - медпрацівники. Зараз школа має п’ять рівнів підготовки, в основному - це інтелігенція.

В групах проводяться спільні медитації, обмін інформацією, отриманою по “духовних” каналах, та духовним досвідом. Група поділяється за інтересами (де в найбільшій мірі може проявитись особисте “Я”). Наприклад, “я бачу”, “я приймаю інформацію”, “я декодер групи” (людина яка переводить інформацію на загальнодоступну людську мову).

Методи діяльності

Своє вчення О. Асауляк викладає не в систематичному порядку. Воно розпорошене по всьому матеріалу частинами, фразами, інколи подається в зворотному порядку. Такий спосіб не дає можливості учням критично оцінити подану інформацію, систематизувати та порівняти її з традиційним християнським розумінням, а сприяє повільному входженню її у свідомість.

Для надання вагомості своєму вченню О. Асауляк весь час посилається на Священне Писання та святоотцівську літературу. Православ’я подається слухачам як певний фундамент. З самого початку задається установка на можливість ставити під сумнів авторитет Церкви та існування «найвищих просвічених» поза Церквою. Протягом усього навчання в школі підсвідомо вкладається думка, що вона - “уста Божі”.

Віра в істинного Бога, котрого сповідує Православна Церква, заміняється вірою в бога-ієрарха, який говорить устами О. Асауляк.

Для ствердження свого авторитету та стосунків з церковними особами О. Асауляк демонстративно жертвувала великі суми грошей на монастирі, будівництво храмів та інше. Вона часто посилається на нібито отримане благословення для проведення навчання у школі та пропаганду свого вчення від афонських старців, а також посилається на нині в Бозі спочилого старця схиархимандрита Феофіла (Росоху).

О. Асауляк вдається до методу прискорення руху своїх адептів по шляху духовного розвитку.

Наголос в системі викладання робиться на те, що зараз нібито зовсім інший час. Те, чого старці досягали десятиліттями в затворах, у сучасний передапокаліптичний час можна досягнути набагато швидше через прискорену духовну роботу (Катарсис, с.18). Вважається нормальним, що вже на третій день занять у школі учні стають “цілителями”, готовими зціляти страждаючих від хвороб.

Окрім обіцянок високих дарів “небесний вчитель” у своїх прямих трансляціях використовує погрози.

Із самого початку учням школи дається установка: “Є також “шлях Іуди”, котрим дехто з вас піде.” Ця установка багатьох утримує від вирішального кроку, навіть якщо в душі з’являються сумніви в істинності її вчення.


О. Асауляк наголошує, що саме читання її книг та віршів має оздоровчий вплив на людей, оскільки вони надиктовані богом-ієрархом.

У підсвідомість своїх послідовників О. Асауляк вкладає цілеспрямовану програму зруйнування традиційного християнського світогляду до окультного та езотеричного рівню.

 Як не згадати слова ап. Павла: “Дивуюсь, що від того, хто покликав вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите до іншого благовіствування, яке зрештою, не інше, а тільки є люди, що бентежать вас і хочуть спотворити благовіствування Христове. Та коли б навіть ми або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, нехай буде анафема” (Гал.1,6-8).

Розбір основних положень.

Вчення про Бога. Модерний пантеїзм

О. Асауляк визнає Бога як Тройцю, але допускає при цьому нерівність іпостасей між собою. Вона називає Бога Творцем Всесвіту і т. д., але доповнює це вчення своїми тлумаченнями, які входять у пряме протиріччя із християнським вченням. 

У книгах Катарсис сс. 73-74, Крила сс. 88-90, Рать сс. 214-215 бог О. Асауляк постає як безликий гігантський інтелектуально-матеріальний космічний циклоп з кров’ю та органами, організмом якого є весь Космос (Рать, с.8). Усі живі та неживі істоти усі речі є складовими такого бога. Він створив душу планети, зачинає від неї спочатку свою невід’ємну частину сина-логоса, а потім людську цивілізацію, повторює свій “творчий акт” у кожній земній жінці, живиться енергією своїх клітин (людських душ), нарощує інтелектуально-матеріальну масу свого вселенського тіла за рахунок отриманої від логосу преобразованої матерії світобудови, вдосконалюючись через споглядання та усвідомлення себе.

Дане вчення відоме ще з перших століть під назвою “пантеїзм”, тобто всебожність. Тепер дещо в зміненому вигляді, але зі старою сутністю “модерний пантеїзм” проповідується О. Асауляк.

У пантеїзмі абсолютне божество поза світом речей кінцевих немислиме і неможливе, а тому і не може бути божеством в істинному розумінні. Поклоніння божеству в пантеїзмі - це поклоніння творінню Божому замість Самого Бога. Логічним висловом пантеїстичного вчення О. Асауляк є слова: “Тому ми поклоняємося не тільки Тройці (Абсолют, його син логос і дух - енергія єдності - прим. авт.), але й Матері - заплідненій духом матерії” (Крила, с.90).

Православна Церква завжди трималась того, що сам Бог захотів відкрити їй про Себе в Своєму одкровенні. Тому, подаючи точне та загальнодоступне розуміння про Бога, вона говорить: “Бог є Дух вічний, всеблагий, всезнаючий, всеправедний, всемогутній, всюдисутній, незмінний, самодостатній, всеблаженний”.

У християнському вченні Бог - це істота позасвітова. Наповнюючи собою все, будучи у всякому місці, будучи присущним всякій істоті, Він не зливається зі світом і не ототожнюється з ним. “Божеству, - говорить свт. Григорій Ниський, - властиво бути всюди, усе проникати і нічим не обмежуватись”. Бог є Творець світу. Світ - вільне творіння Боже, дія Його всемогутності, премудрості та розуму, але не виявлення і не розвиток Його власної істоти. Бог виявляє Себе у світі як творча і промислительна сила, але Він мислимий і існує поза світом і без світу. Тому всесвіт не обмежує Бога, а служить вираженням Його досконалостей.

О. Асауляк чітко підкреслює, що однією з головних умов пізнання Бога є усвідомлення себе частиною Божества.

“З Богом ми не маємо ніякої схожості ні за сутністю, ні за походженням, ні за будь-якими особливими властивостями нашими, хіба лише за тим одним, що ми - діло творчої волі Його. Якби ми були частиною Бога, то Бог би в цій частині грішив,”- говорить свт. Климент Олександрійський.

У модерному пантеїзмі О. Асауляк, як і у Реріхів, особистості Бога немає. Бог для неї всього лише розумна матерія. Нічого окрім матерії у світі для О. Асауляк немає. Є лише різний стан однієї і тієї, виведеної із Бога, матерії (духоматерії). Коли дух Абсолюту стискається, ущільнюється, згущується, то утворюється щільна видима матерія. Розпилена, розріджена матерія - це і є дух. Подібно воді: лід, рідина і пара - різний стан однієї води.

Таким чином, при всій християнській термінології вчення О. Асауляк про Бога носить яскравий характер пантеїзму.

Містерія творіння

Базуючи своє вчення на пантеїзмі, О. Асауляк логічно продовжує його і по відношенню до створених Богом Всесвіту, ангельського та людського світів.

О. Асауляк у своїй книзі Рать (сс.198-199) вказує, що планета Земля – це жива істота жіночої статі, тільки у космічному масштабі, вона або “народжує” і знову зачинає, або очищається ради свого оновлення. Якщо “зачаття” не відбулося, вона, подібно жінці, відторгає від свого організму залишки загиблої яйцеклітини - усе бездуховне людське сміття, яке не прийняло Променю Божественної Любові. Цим пояснюються періодичні катаклізми глобальних масштабів, які забирають мільйони людських життів.

У модерному пантеїзмі О. Асауляк першоматерія є невід’ємною частиною божества, яка утворилась в результаті стискання (самообмеження) абсолютного (чистого) духу т. б. є концентрованим божеством - духоматерією. Від неї ж народжується син-логос і згодом галактики, планети, земля, люди та інше. Таким чином, пантеїстичне божество (бог - розчинена матерія) не творить щось абсолютно нове у власному розумінні, а лише видозмінюється і розвивається у собі, породжуючи нові форми.

Біблійне повіствування про творіння О. Асауляк називає планетарним еоном (циклом), вказуючи, що окрім нього ще є Вселенський і Галактичний. У Вселенський період були створені нібито інші світи, вищі цивілізації, які виконують роль космічного мозку великого організму Творця (Катарсис, с.74).

Отже, базуючи своє вчення на нехристиянському неправдивому одкровенні, О. Асауляк продовжує розвивати древній пантеїзм, модернізує його християнськими елементами.


До ідеї чистого світотворіння людський розум сам дійти не міг, її повідала тільки богоодкровенна релігія. Людська свідомість О. Асауляк не змогла переступити безодню, яка відділяє буття від небуття. І навіть тепер, коли ця істина відкрита людині, вона часто викривляє її, як тільки відривається від Священного Писання і приймає самостійні вчення.

Вчення про ангелів

Учення про ангельський світ О. Асауляк подає в книзі Рать (сс. 9-41). Вона вважає, що перед ангельською ступінню небожителів існує чотирьохвимірний світ крилатого людства. Це цивілізація Променистих людей, які пройшли схожий з нами шлях еволюції в попередньому великому циклі - Еоні. На відміну від нас, розпилених у світі частинок адамових, Променисті з честю витримали випробування із забороненим плодом: вони відмовилися від розщеплення цілісного знання, зберегли свій духовний атом і перейшли із “Едему” у сферу більш тонку - передангельський світ Небожителів І-ї ступені. Якби у нашому Еоні не відбулося падіння до грубого фізичного світу, ми, а не вони були б тепер Променистою цивілізацією, а вони піднялись би на першу ступінь ангельського стану.

Від ангелів Променисті відрізняються тим, що мають розділення на чоловічу і жіночу стать. У них існує дітонародження через благодатне запліднення Променем Нествореного Світла.
Основна частина вчення про ангелів у О. Асауляк взята із опису небесної ієрархії св. Діонісія Ареопагіта. Додана ще одна ступінь небесної ієрархії - “промениста цивілізація”. Введене поняття еволюції ангельських чинів у вищі та людини - в ангелів. Передбачається втілення ангельської істоти в людську. Природа ангелів, як добрих так і злих, походить із самого пантеїстичного божества. Стверджується можливість розмноження ангелів через материнське поле ікони та чоловічі енергії монастирів. Підкреслює можливість покаяння для падших ангелів, заперечує вічність мук у пеклі та саме пекло.


Вчення про людину

“Пантеїзм є не стільки єрессю про Бога, скільки єрессю про людину, применшення ролі людської свободи та людської творчості” (М. Бердяєв).

У своїй системі світобудови О. Асауляк відводить для людини особливу роль думаючої частини Творця, оскільки в даному пантеїстичному світогляді, за словами О. Асауляк, божество усвідомлює себе через розумних істот. Будова людського організму - це копія Всесвіту (Бога-Творця). “Отже, існує прямий енергетичний зв’язок усіх складових людського організму із відповідними складовими Сотворителя, - стверджує вона, - ось чому ви, діти, називаєте Бога Отцем, будучи самі Його частиною і відображенням” (Катарсис, с.74).

Ієрарх - небесний вчитель О. Асауляк, заявляє: “Я вирощую себе у вас... . По моїх жилах пульсує енергія Духа Святого, яка виходить на фізичний план кров’ю у ваших судинах. Ви це я у фізичному світі” (Катарсис, с. 210).

На питання яка ж мета перебування людини на землі О. Асауляк відповідає у книзі Екстазис: “Людина приходить на землю для видимої та невидимої роботи. Міститься ця робота в поверненні Творцю, пропущених через себе, енергетичних потоків. Переробляючи грубу матерію, ми віддаємо її в тонкому вигляді як енергію. Організм намагається повернути Богу енергію своєї життєдіяльності: дихає - щоб повернути тонку променисту прану, думає - щоб повернути тонку енергію процесів мислення, любить - щоб повернути Отцю в дусі самого себе. Віддаємо ми завжди більш тонку енергію, аніж отримуємо із зовнішнього середовища, і цим витончуємо світ, переробляємо хаотичні потоки, гармонізуємо зовнішні та внутрішні плани, одночасно витончуємося самі. І чим більш тонкий продукт своєї діяльності віддає людина, тим більше допомоги отримує із духовних сфер” (Екстазис, с.482).

Таким чином, люди є “мінібогами”, з яких складається організм “великого бога” - Всесвіту. Діяльність багатьох мінібогів є в цілому діяльністю “великого бога”. “Вмикаючи” сплячі клітини свого мозку, кожний мінібог творить собі подібних людських істот на далеких планетах.

Теорія О. Асауляк у даному разі нічим не відрізняється від еволюційної теорії матеріалізму, де походження людини ведеться від найнижчих проявів органічного життя до найвищих. У даному вченні Бог не має своєї божественної особистості, а є абстрактною збірною сутністю особистостей мінібогів. Весь пантеїстичний ентузіазм О. Асауляк будується на простому силогізмі: “Бог є все; все є Бог; Я - частина всього; відповідно, я і є бог”. Всі звабливі вчення сучасних неоязичників врешті решт закінчуються словами древнього змія: “будете як боги” (Бут.3,5).

Еволюція. Трансмутація. Трансформація

"Ще в Раю людині було запропоновано піти еволюційним шляхом - самостійно, наперекір Творцю, дорозвинутись до Бога: "… і станете ви немов боги" (Бут.3,5). З тих пір зміїна філософія мертвою хваткою вчепилась у людську думку та грішне серце. Еволюція - це один із отруйних плодів, які висять на дереві пізнання" (священик Тимофій).

Червоною ниткою через усі Книги вогнів проходить думка про необхідність постійної еволюції не тільки фізичного, але і духовного світів. Перехід нижчого рівня матерії у вищий, потім фізичного - у духовний. У духовному - від найнижчого до найвищого. Це не є розвиток і видозмінення кожної істоти в межах даної їй Богом природи та форми. Еволюція О. Асауляк - це глобальний динамічний процес всецілого розвитку всього пантеїстичного божества. Це процес “дихання” Всесвіту (Творця). У проявленому світі з кожним “видиханням” Всесвіту відбувається “перехід складових цивілізацій на наступну ступінь розвитку (Катарсис, с.144).

До чистого матеріалістичного дарвінізму в еволюційній моделі розвитку О. Асауляк додається поняття Творця як причини всього існуючого Всесвіту. Також, на відміну від прихильників, так званої, християнської, теїстичної еволюції, додається поняття циклів - періодів вічності (“вдихання і видихання” Творця). Разом з ними нібито і відбуваються еволюційні переходи видів.

Всесвіт у О. Асауляк - це великий організм божества, який живиться енергією розумних істот, від котрих і залежить. Його недосконалість і недовершеність змушує його весь час доростати до своєї назви. Божество і творіння в неї - це одне ціле.

"Той, хто є Отцем Всесвіту зійде сам у собі в нову ступінь досконалості. … І зійде Син у міру Досконалості Отця і людина - у досконалість Сина (Рать, с.282). "Син стане Отцем, Апостоли отримають "чин" Престолів, найвищі святі займуть місце на ступенях Сил, далі формування піде за відомою схемою до ступеню ангелів, на котрий підніметься земна свідомість людей" (Екстазис, с.414). "І зійде рід падшого Денниці в міру недосконалості ветхої людини, і продовжаться випробування всіх, хто відкинув Бога" (Рать, с.282). Ось такий пантеїстичний ескалатор пропонується у вченні О. Асауляк.

Ідея еволюції, незалежно від різновиду - чужа одкровенню Божому. Проти неї виступали преподобний Єфрем Сирін, Іоан Дамаскін, Іоан Золотоустий, Василій Великий та інші. Приведемо слова останнього з них: “Природа істот, зрушена одним повелінням, рівномірно проходить через творіння, яке народжується і руйнується, зберігаючи послідовність родів через уподібнення, поки не досягне свого кінця, бо коня вона робить спадкоємцем коню, лева - леву, орла - орлу, і кожна тварина, яка зберігається в наступних одне за одним приємствах, продовжується до кінця світу. Ніякий час не шкодить і не знищує властивостей тварин. Навпаки, природа їх, як недавно створена, протікає разом з часом“. Іншими словами, його думка звучить так: перетворення видів, тобто еволюції творіння, немає і не буде до кінця світу.

Окрім еволюції творіння, у вченні О. Асауляк потрібно розрізняти процес трансмутації та трансформації живих розумних істот.

“Трансмутація - перебудова організму на клітинному рівні, яка звершується під дією тонких енергій, а також перебудова роботи енергоцентрів людини, при котрій кількість накопиченої енергії переходить у якість наступного рівню” (Катарсис, с.27). Після трансмутації людський організм стає провідником космічної інформації. “Глибокі трансмутації супроводжуються яскравою візуальною інформацією, різким загостренням чутливості, відкриттям сенситивних властивостей (яснобаченням), здатністю знімати біль, проходити у середину об’єктів, мандрувати у власній підсвідомості та виходити через тонкі тіла в інші світи відкритого космосу” (Катарсис, с.59).

Окрім трансформації свідомості можна розрізнити основний вид трансформації - це перехід плоті в якість духу, за висловом самої О. Асауляк - перехід “духоматерії до самих щільних часток у плюсову зону кристалу” (Ковчег, с.146).

Еталоном трансформації в усіх планах буття є воскресіння Ісуса Христа. “Учень Христа поступово “проростає” (трансформується) в Небесного вчителя“ (Рать с.110).

О. Асауляк свій вибір зробила в сторону еволюційного пантеїзму. У її філософії немає особистого Творця, немає мети і замислу в існуванні світу, звичайно, що поняття про Суд і Воскресіння абсолютно спотворені - і це вповні логічно та зрозуміло. Відповідно роль Ісуса Христа принижена та переінакшена.

У даному випадку метою О. Асауляк є не новітній окремий філософський погляд на світобудову, а чітке спотворення і зруйнування вже існуючого християнського світогляду, тобто внесення єретичних думок у християнську свідомість.

Вчення про Церкву. Надрелігійний екуменізм

"Успіх фальшивої духовності, навіть серед християн у наші дні виявляє, до якої міри й вони втратили поняття про суть християнства, і вже не можуть відрізнити істинне християнство від псевдохристиянства. Бо занадто довго християни нехтували дорогоцінним скарбом своєї віри, забуваючи пускати в хід чисте золото її вчення" (Ієромонах Серафим Роуз).

Яскравою характеристикою релігійної спрямованості вчення О. Асауляк є ставлення до Церкви Христової, яку в Священному Писанні апостол Павло називає “Тілом Христовим” (Рим.12,5). З перших століть це “Тіло Христове” сатана прагнув розірвати і знищити через різного роду гонителів та єретиків. Особливістю сучасної тактики диявола у війні з Церквою в наш післярадянський час є не пряме заперечення Бога і Церкви, а підміна понять і речей, спотворення вірного християнського світогляду, підміна православної релігійної свідомості іншою. Не виключенням є еклектичний “супермаркет” єресей і лжевчень, запропонований у “Книгах вогнів” О. Асауляк.

Вона вважає, що форма церковної організації на сьогоднішній день вже не відповідає змісту. За її словами, світ духовний - динамічний і розвивається (еволюціонує), то повинні видозмінюватися земні форми Церкви в більш досконалі. Якщо це не відбувається, то починається поступове “вмирання всієї живої енергосистеми” (Рать, с.183). “Жоден з офіційних інститутів церкви не являє собою цінності для еволюції: їх діяльність завжди спрямована на боротьбу з інакомислячими, на придушення внутрішнього кипіння думки ради самозбереження та збагачення зовнішніх форм. Але вони потрібні для певного відрізку часу, поки форма вживається зі змістом. ... Офіційні інститути земної церкви ніколи не зможуть стати центрами духовного просвітництва і посвячення, якими були колись ... монастирі. Будь-яка земна церква, будь-яка конфесія, яка бере на себе роль єдиного носія Істини, втрачає “убогість” духу, зупиняє свій еволюційний розвиток і стає сектою. Духовна суть істинного християнського вчення відходить разом із святими і посвяченими, залишаючи непосвяченим - душевним людям - мертву шкаралупу” (Рать, с.187-190). На сьогоднішній день для О. Асауляк християнство є “пугалом для натовпу” (Рать, с.190). Церква прирівнюється до мафіозних структур (Рать, с.128).

Оперуючи такими доводами, О. Асауляк заперечує істинність Християнської Церкви на землі, вважає її мертвою організацією, сектою “духоманів”, яка гонить істинних пророків” (чит. О. Асауляк - прим. авт.) (Рать, с.267).

О. Асауляк проводить розділення між Церквою та християнством і протиставляє їх одне одному. Допускає можливість існування якогось істинного християнства, не тільки незалежного від Церкви, але ворожого їй, при цьому весь час посилаючись на Священне Писання, у якому нібито закодована “тайна формування кристала Духа-Розуму” (Екстазис, с.349).

Протягом всіх своїх книг О. Асауляк веде війну з догматами Церкви, навіює зневажливе ставлення до них своїм послідовникам. Новий рівень розуміння догматів - це відсутність усяких догматів, які за висловом О. Асауляк, викликають у “подвижника” дискретність мислення.

Подібним чином в ШЄП ставляться й до церковних Таїнств. О. Асауляк вважає, що “таїнства - це сукупність певних дій в земних умовах, через котрі Господь являє Себе духовним дітям своїм, які нездатні ще до прямого спілкування, до прямого прийняття Променю Нествореного Світла. Це вимушена міра для людини, яка впала в грубий світ. Таїнства - це гра для дітей, яка припиняється з переходом у дорослий вік” (Рать, с.73). “Істинних же дітей Духа причащає Сам Господь у нерукотворних храмах вічності” (Рать, с.243).

Узагалі, від ідеї Церкви О. Асауляк відмовитись не може, а натомість пропонує іншу “Єдину Вселенську Церкву”. Це певна надсвітова, надрелігійна спільнота, куди входять “подвижники” всіх релігій. “Релігії світу - стебла квітів. Пророки, вчителі, посвячені всіх релігій - квіти”(Рать, с.47), які ростуть на одному квітнику. За словами О. Асауляк, із “першопричини” буття виходять чотири велетенські “коси”. Потім ці чотири “коси” - егрегори (по кількості основних релігій світу) розділяються на ієрархічні відгалуження і т. д. до фізичного рівню кожної людини, яка є волосиною у велетенських “косах” (Катарсис, с.248).
“По суті, - говорить О. Асауляк, - всі релігії (вірно зрозумілі) ведуть людину до надрелігійної свідомості” (Катарсис, с.247). Вона вважає, що Бог - єдиний для всіх народів, а сприйняття його різне й тому не можна відмовляти в істинності та заперечувати вірування цілих народів. Древні форми релігій трансформуються у нові. Тому, сповідуючи будь-яку релігію та будь-яке божество, все рівно людина прийде до пізнання того ж самого Бога. ”Як би там древні не звертались до своїх божеств, їх посвячення приймалось Єдиним Логосом, Творцем людей” (Крила, с.10).
О. Асауляк визнає:
1) що її лекції рівноцінні Літургії (Катарсис, с.183);
2) що на лекціях допомагають їй ангели - службові духи (Катарсис, с.183);
3) що необхідна надрелігійна свідомість (Рать, сс.46-47);
4) можливість існування «надрелігійних святих» (Рать, сс.46-47);
5) себе - головним ретранслятором ШЄП - коронованою земною главою (Катарсис, с.139);
6) ієрарха - невидимою главою ЄВЦ (всі Книги Вогнів; Катарсис, сс.266 - 267).

Практика інсайдів з точки зору святих отців

"Світ людської волі та уяви - це світ примар
істини. І він у людини спільний з падшими
демонами, тому уява є провідником
демонічної енергії" (Ієромонах Софроній).

Окрім великої теоретичної частини, у вченні О. Асауляк ще є велика практична сторона. У ній акцент робиться на певну практику досягнення особливого “духовного” стану, при котрому відбуваються “духовні” споглядання (інакше називається “інсайд”, від англ. - “внутрішній”, “проникнення в середину”).

За словами самої О. Асауляк, “інсайд” - це завжди входження в середину свого сердечного храму. Це споглядання своїх внутрішніх структур. Це діалог зі своєю душею, з клітинами своїх органів. Це спілкування з Ангелом-Охоронителем і можливість пробудження своєї внутрішньої людини, через котру встановлюється прямий зв’язок зі Спасителем. Християнські інсайди - це шлях повного надання свого апарату мислення серцю, всіх своїх провідників Господу; це метод споглядання свого внутрішнього світу, коли ти не тільки вчишся сам керувати процесами мисленнями, а відкриваєш свій мозок для Творця. Вірно виконаний інсайд - це відповідь Бога на твою молитву” (Рать, с.143). Рекомендована О. Асауляк схема виконання інсайду така:
1. відкрити канали знаком хреста;
2. енергетичний водоспад - 33 сек;
3. набір енергії через Ісусову молитву.
Далі іде сам інсайд, у якому “подвижник”, частіше за все, під музику, уявляє різні картини на релігійні сюжети, схеми будови Космосу, головною діючою особою котрих є сам “подвижник”. Інсайди проводяться на кожному занятті за темами, наприклад, на ікону Божої Матері чи на тему: “Голгофа”, коли курсанти “присутні” при розп’ятті Христа і слухачі в групі буквально заливаються слізьми; “Мандрування на нашу Небесну Батьківщину”, - коли курсанти потрапляють на “рідну” планету і мандрують на ній. Таким чином, вся практика “інсайду” є ні чим іншим як імагінацією (уявою), при подальшому заглибленні в яку з’являються певні “астральні виходи”, зустрічі з “істотами інших світів”, котрі потім займаються кураторством учнів.

За вченням Церкви, вірна молитва несумісна з уявою. Необхідно вводити розум в слова молитви, нічого не уявляючи, відсікаючи всі думки та образи. Уява - це область людського єства, яка найбільш доступна демонічній дії. Святий Никодим Святогорець у своїй праці “Невидима брань” говорить: “Уявлення - це така сила душі, яка за природою своєю, не має змоги перебувати в області єднання з Богом”. Через інсайд курсанти вводяться в стан самооблещення, у духовну хворобу, яку святі отці називають “прелестю”.

Фантазії розуму, взагалі оцінювались святими отцями дуже обережно, навіть негативно. “Ніколи не приймай, якщо ти побачиш щось чуттєве або духовне, зовні або всередині, хоча б то був і образ Христа, чи ангела, чи святого якогось, або світло уявлялося і відбивалося в розумі”.

Духовна практика, яка пропонується в ШЕП, мовою святих отців називається “самовільним розкриттям своїх почуттів”. Таке розкриття відбувається тоді, коли людина, маючи прагнення обов’язково увійти в контакт з духовним світом, при певній зміні почуттів, які відбуваються непомітним і невимовним для неї чином, помічає в собі, що раптом почала бачити те, чого до сих пір не бачила і чого не бачать інші, чути те, чого до сих пір не чула. За свідченням святителя Ігнатія Брянчанінова, тілесні почуття “служать ніби дверима і воротами у внутрішню область, де перебуває душа, що ці ворота відчиняються і зачиняються по мановінню Бога. Недозволено людині нехтувати устроєм Божим, і власними зусиллями, за попущенням Божим , а не з волі Божої, відкривати свої почуття і входити в явне спілкування з духами. Зрозуміло, що власними зусиллями можна досягнути спілкування лише з падшими духами. Святим Ангелам не властиво брати участь у справі, яка неугодна Богу”.

Висновки однозначні: вчення ШЄП О. Асауляк не може бути православним ні в практичній (містичній) його частині, ні в теоретичних основах.

Нові шляхи до Бога через древні єресі

“Що було, те і буде; і що робилось, те і буде робитись, і немає нічого нового під сонцем. Буває дещо, про що говорять: “дивись, ось це нове”; але це вже було у віках, які були раніше за нас” (Екл.1,9-10).

Вчення О. Асауляк не являє собою нової систематичної філософсько-релігійної доктрини. Це еклектична суміш із елементів східних і західних містичних практик та вчень різних часів та народів, розбавлена християнською символікою та термінологією. Важко сказати, яких тільки елементів у ньому не існує. Але все ж таки можна визначити основні переважаючі складові її вчення. Ось як їх визначає покійний схиархимандрит Феофіл (Росоха) в своїй роботі “Древні єресі Православ’я ожили”. Він вважає, що вчення О. Асауляк засноване на псевдо-гностицизмі оригеністів. Головний принцип її поглядів, заснований на вченні Стефана бар Судаїлі та вченні Вардесана, у певних пунктах сходиться з єретичними думками Маркіона, Манеса та інших.
Вчення Стефана складається із трьох частин: метафізичної, містичної та есхатологічної.

1. Метафізика - тут вирішуються, в основному проблеми походження різниці предметних духовних сутностей. Для людей падіння мало наслідком утворення душі ( “одіяння розуму”) і тіла ( “дому душі”).

2. Містика - містить характерне псевдо-гностичне вчення про “восходження (вознесіння) і народження розуму” через небесні сфери. У процесі “возходження” і “народження” розум переборює противлення злих сил, переживає “містичне розп’яття і воскресіння”, отримує друге “народження”, “хрещення” і з’єднується з благом, стаючи у всьому рівним Христу. Після цього "народження" розум ще раз, вже добровільно спускається по сходинкам вниз для подолання злих сил, сходить до пекла для визволення “містичного Адама” і т. д.
3. Есхатологія - зводиться до ідеї про два етапи, які наступають після Воскресіння:


- на першому перехідному етапі – кожній розумній істоті буде віддано по заслугам;
- на другому остаточному етапі – “Бог буде все у всьому” і всі творіння розчиняться у сутності Божій і щезне всяка різниця, навіть різниця Божественних осіб.

В основі єретично-міфічного вчення Стефана бар Судаїлі закладений пантеїстичний принцип: “ всяке єство співприроднє Божественній сутності”.

Відчутний вплив думок і самого Орігена в твердженні О. Асауляк про передіснування душ. Вона вважає, що душі вже створені раніше й перебувають в “предвічному сяянні Тройці” та втілюються в земні тіла і стають людьми і т. д. (Катарсис, с.246-247).

З Маркіоном вчення О. Асауляк сходиться в тому, що як і у Маркіона “матерія – є Бог”, так і у О. Асауляк “Бог складається із … мислячих матерій” (Катарсис, с. 73).

Основою майже всіх древніх християнських єресей, на які спирається О. Асауляк, є таємне єврейське вчення Кабала. Воно виникло на межі нашої ери в середовищі освічених іудеїв, і увібрало в себе ідеї того часу. Можна знайти в ній схожість з буддизмом, даосизмом, з грецькою філософією, з єгипетською та халдейською магією. Пізніше Кабала стала основою більшості “таємних вчень” – від перших християнських єресей, гностицизму і герметизму, до середньовічної астрології, алхімії та сучасної магії. У Кабалі міститься ключ до розуміння масонського езотеризму. Кабалісти, як і О. Асауляк, вважають, що Моісей у П’ятикнижжі ( Торі) приховав від непосвячених “таємне знання” про будову матеріального та духовного світів, способи проникнення у світ духів і керування ними. Уся Кабала побудована на паролях (кодах), до яких вдавалися пізніше також і гностики. Кабалісти, як і учні ШЄП, промовляючи під час навчання імена Бога, світів і духовних дій, коди, які пов’язані з їх душею та отримують для душі відповідне випромінювання. Воно очищує і готує душу до прийняття всередину духовної енергії. Відкрито чи прикровенно, але в більшій мірі О. Асауляк в ШЄП повторює основні положення Кабали по відношенню до Бога, світу , людини і т. д. Сутність Кабали – у досягненні євреями вготованого їм вищого рівню. Кабалісти по мірі свого духовного тренування проходять п’ять рівнів вдосконалення. На сьогоднішній день в ШЄП існує теж п’ять рівнів (курсів), можливо будуть і наступні. Не соромиться вона послуговуватись відвертою кабалістично-масонською символікою з антихристиянським тлумаченням.

Чому “таємне вчення”, яке завжди старанно приховувалось, сьогодні відкрите для всіх і міститься в багатьох новітніх єресях в тому числі у вченні О. Асауляк? Кабалісти вважають, що нині “прийшов час діяти” - розкрити широкій масі людей “таємне вчення”, здатне прискорити прихід очікуваного ними “месії”. Але найбільша небезпека в тому, що подібні єресі претендують на роль “паралельного християнства”, змішуючись із ним, маскуючись під нього. “Паралельне християнство” постійно прагнуло підмінити істинне вчення Церкви. “Наш час, - писав архієпископ Іларіон (Троїцький), - час усіляких підробок і фальсифікацій; Церква - підмінена храмом; живе життя - стороннім вченням. Стираються у свідомості багатьох межі між Православ’ям і єрессю, між істиною і оманою”. У християнстві завжди існував, і буде існувати до останніх днів паралельний рух, котрий різними засобами і в різній формі вноситиме єресі та розколи в Православну Церкву.

Причина поширення вчення О. Асауляк

Яка ж причина виникнення та успішного поширення пантеїстичного антихристиянського вчення О. Асауляк серед віруючих? Нині йде наступ окультизму на сучасний світ, жорстока боротьба за завоювання людського розуму і сердець, які проходять на раніше підготованому фоні безбожності. Спочатку із душ свідомо вирвали Христа, переслідували, засилали, вбивали за віру, насміхались над нею і т. д. Вакуум, який утворився у душах людських, прагнули заповнити атеїстичною примарою, матеріалістичним непотребом. Безбожні науковці “зробили матерію вічною і початком, як зла , так і добра». Проповідувався сугубий атеїзм, але дозволялись містичні погляди на інші релігії. І Православне догматичне християнське вчення з’єднували з ними й говорили, що Бог один, а вчень багато.

Сучасна людина потягнулась до духовного життя, але, будучи вихованою в традиціях безбожності, вона не може вірно оцінити запропоновані їй окультні вчення й тому, якщо і приймає Православне віросповідання, то як щось нереальне і загадкове, і в той же час, не відкидає інших віросповідань. Поглинає всеядно будь-яку містичну суміш із різних релігій та вірувань. Довідавшись про “таємні знання” та про можливості сенситивних досягнень, людина, не очистившись від гордині і “тщеславія” забажала будь-якою ціною досягти їх. Звідси взяв початок справжній бум новоявлених екстрасенсів в кінці 80-х і на початку 90-х років 20 ст. Не є виключенням і сама Ольга Асауляк, у якої близько 1992 року почалися контакти з “невидимими друзями”.

Скориставшись на той час слабістю Православної Церкви, яка з великими зусиллями почала підійматися із руїн, вчинених 70-літнім атеїзмом та неготовністю її служителів швидко створити масштабну альтернативу зруйнованому радянському матеріалізму, Ольга Асауляк і подібні їй “лжевчителі” та сектанти швидко знайшли свою альтернативу для шукаючих людей, які хотіли почути щось надзвичайне.

Таким чином, не будучи ніколи причетними до церковного життя та самої Православної Церкви, люди потрапляють до “антицеркви” лжевчителів і через призму їхнього вчення знайомляться з Православ’ям. Особливістю вчення О Асауляк є те, що вона видає його за найвищу стадію розвитку християнства в цілому – “надрелігійне християнство”. Посилаючи своїх учнів до храмів, вона дає їм окультне (язичницьке) чи магічне тлумачення всього побаченого там. Влучно сказав диякон А. Кураєв, що “країна переможного атеїзму через декілька поколінь стає країною переможного окультизму”; наше суспільство при переході від матеріалізму до християнства, обов’язково заклинить десь на язичництві.” Ось на такому ґрунті утворилось вчення О. Асауляк та очолювана нею Школа Єдиного Принципу (ШЄП) .

Висновки

“Лжевчення не зупиняється ні перед будь-якою вигадкою, ні перед будь-яким обманом, щоб байками своїми дати вигляд істини, і тим зручніше отруїти душу” (Свт. Ігнатій Брянчанінов).
Коротко, оглянувши основні пункти вчення О. Асауляк, можна зробити висновки.

1. Після нічних голосів “невидимих друзів”, О. Асауляк був обраний окультний шлях проникнення до невидимого світу. До Церкви вона ніколи не належала і православного шляху не знала. Маючи медіумічні схильності, вона легко прийшла до стану глибокого самооблещення.
2. Утворена О. Асауляк ШЄП, використовується для зруйнування християнського світогляду та, як плацдарм для боротьби з Православною Церквою.
3. У наверненні до ШЄП і подальшому навчанні в ній використовуються сектантські методи: “Мета виправдовує засоби”.
4. Учення О. Асауляк про Бога носить яскравий пантеїстичний характер, повторюючи древні єресі “орігеністів” та інші.
4.1 Увесь світ для неї є породженням із сутності божества.
4.2 Зло є необхідністю і утворюється одночасно з добром;
5. Вводиться поняття еволюції ангелів та інших істот, заперечується пекло.
6. Спотворює природу людини і навіює думку, що людина повинна стати на землі богом без Бога.
7. Принижує роль Христа і відчайдушно заперечує істинність Церкви Христової та необхідність священних таїнств.
8. Пропонує свою “антицеркву”.
9. Використовує магічні практики окультизму – інсайди.
9.1 Закликає вступати у спілкування з бісами (кураторами).

Висновки однозначні: вчення О. Асауляк є зловредним і згубним не тільки для православного християнина, але і для догматів Церкви. Воно є сугубо єретичним вченням, і тому не може бути православним ні в теоретичній частині, ані в практичній.

Архієрейський собор УПЦ КП, який відбувся 14 травня 1999 року, у своїх рішеннях дав таку оцінку вченню О. Асауляк та її попередникам Реріхам і О. Блаватській: “Ці вчення, прикриваючись своєю удаваною належністю до Православ’я, насправді не тільки не відповідають спасительному вченню Святої Соборної та Апостольської Церкви, але й відкрито протиставляють себе їй. Ці практики засновані на нехристиянських засобах спілкування з духовним світом. Категорично заборонити їх підтримку та розповсюдження з боку вірних Київського Патріархату”.

“Кожен, хто переступає вчення Христове і не перебуває в ньому, не має Бога, хто перебуває у вченні Христовому, той має і Отця, і Сина. Хто приходить до вас і не приносить цього вчення, того не приймайте у дім і не вітайте його. Бо той, хто його вітає бере участь у злих ділах його” (2 Ін.1,9-11).

 

прот. Олексій Згонник