БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ

СЛОВА

ТОМ V  «ПРИСТРАСТІ І ЧЕСНОТИ»

 

МОНАСТИР СВЯТОГО АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА

ЙОАНА БОГОСЛОВА.

СУРОТІ, САЛОНІКИ

 

Видано з благословення Святійшого Патріарха

Київського і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТА

ЗМІСТ

Передмова

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ПРИСТРАСТІ

Боротьба з пристрастями

Перша частина

Себелюбність — матір пристрастей

ГЛАВА ПЕРША

Себелюбність і її наслідки

ГЛАВА ДРУГА

Свобода від рабства себелюбності

Друга частина

Гордість — корінь зла

ГЛАВА ПЕРША

Гордість — генеральний штаб пристрастей

ГЛАВА ДРУГА

Гордість різноманітна

ГЛАВА ТРЕТЯ

Наслідки гордості

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Вдаримо по гордості

Третя частина

Осуд — найбільша несправедливість

ГЛАВА ПЕРША

“Не судіть, і не судимі будете”

ГЛАВА ДРУГА

Боротьба з осудженням

Четверта частина

Діти себелюбності й гордості

ГЛАВА ПЕРША

Отрута заздрості

ГЛАВА ДРУГА

Гнів — ворог миру Божого

ГЛАВА ТРЕТЯ

Душешкідлива печаль

РОЗДІЛ ДРУГИЙ - ЧЕСНОТИ

Плекання чеснот

Перша частина

Є одна чеснота — смиренність

ГЛАВА ПЕРША

“Бог смиренним дає благодать”

ГЛАВА ДРУГА

Труд для стяжання смиренності

ГЛАВА ТРЕТЯ

Смиренність — велика сила духовного життя

Друга частина

Духовна любов

ГЛАВА ПЕРША

Невичерпна любов Божа й наша любов до Бога

ГЛАВА ДРУГА

Любов до ближнього

ГЛАВА ТРЕТЯ

Любов до всього творіння

Третя частина

Благородство і любочестя

ГЛАВА ПЕРША

Благородство — велич Божа

ГЛАВА ДРУГА

Любочестя — любов великої вдячності

Четверта частина

Діти любові й смиренності

ГЛАВА ПЕРША

Простота й чистота

ГЛАВА ДРУГА

Віра й надія на Бога

ГЛАВА ТРЕТЯ

Спасительне терпіння

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Духовна радість

ГЛАВА П’ЯТА

Розважання — вінець чеснот

ДОБРЕ ЗАНЕПОКОЄННЯ

Добре занепокоєння — добра тривога про “добрий подвиг”

 

ПЕРЕДМОВА

Блаженної пам’яті Старець Паїсій на початку нашого спільножитного життя у 1968 році говорив нам: “Є одна чеснота — смиренність, але оскільки ви цього не розумієте, то додам сюди ще й любов. Але в кого є смиренність, у того хіба нема й любові?” Ці “чесноти-сестри”, як називав Старець смиренність і любов, є фундаментом духовного життя, тому що вони притягають на людину Благодать Божу і від них народжуються всі інші чесноти. «Просто плекайте смиренність і любов, — говорив він нам, — і як тільки ці чесноти розів’ються, гордість і злоба виснажаться, і настане агонія пристрастей».

У цьому, п’ятому томі, що виходить у світ за благословенням високопреосвященнійшого Никодима, митрополита Кассандрійського, зібрані слова Старця, що стосуються пристрастей і чеснот. Ці слова не становлять собою систематичного вчення і не охоплюють всі пристрасті і всі чесноти. Вони укладені з відповідей Старця на наші запитання про розпізнавання й лікування пристрастей, а також про набуття чеснот. Ці відповіді цікаві не тільки ченцям, але будь-якій людині, що має “благе занепокоєння” творенням чеснот. Старець Паїсій, відомий своїми прийомами пастирського керівництва — вдалими прикладами, іскрометним гумором, — зігріває душу духовним теплом, під дією якого в душі розпускаються квіти покаяння, і вона плодоносить чеснотами. Він спонукає нас мужньо глянути в обличчя своїй ветхій людині, зненавидіти її “гидку личину’’ і скинути її. Ми впевнені, що просте, але просвічене світлом Благодаті Божої слово Старця допоможе нам ще з більшою ревністю боротися проти рабства пристрастей і відчути себе вільними во Христі людьми.

Старець Паїсій повчав: “Бог дає людині не пороки, а сили. Залежно від того, як людина буде використовувати сили своєї душі, вона буде ставати або кращою, або гіршою”. Тобто коли ми використаємо ці сили згідно з волею Божою, то наблизимося до Бога й станемо подібними до Нього за благодаттю. Якщо використаємо їх відповідно до “побажань ветхої людини”, то станемо рабами пристрастей і віддалимося від Бога. Щоб стати “новою людиною”, необхідно свою волю привести у відповідність із волею Божою, яка виражена в заповідях Божих. “Дотримуючись заповідей Божих, — говорив Старець Паїсій, — ми плекаємо чесноти й оздоровлюємо душі”.

Геронда особливо підкреслював, що Божественна Благодать припиняє діяти в людині, котра працює для своїх пристрастей. Тому, коли хтось казав Старцеві, що впадає в якусь пристрасть, той зазвичай відповідав: “Обережно, цим ти відганяєш Благодать Божу”. Коли ми запитували його, як стяжати Благодать Божу або як людина може стати близькою до Бога, він відповідав нам по-різному: іноді говорив, що досягти цього можна за допомогою смиренності, іноді пояснював, як можна наблизитися до Бога через любов і внутрішнє благородство, іноді вчив, як прийти до цього через жертовність і любочестя, а іноді наголошував на відреченні від свого “я”. Адже це властивості “нової людини”, людини, яка звільнилася від пристрастей. “Коли я кажу, що треба відкинути себе, — говорив Старець, — маю на увазі відкинути свої пристрасті, позбутися своєї ветхої людини... Якщо ми відмовимося від себе й недобросовісний квартиронаймач, ветха наша людина, залишить своє житло, то в серце на місце, що звільнилося, оселиться нова людина, людина Нового Завіту.

Цей том складається з двох розділів, у кожному — чотири частини. Перший розділ присвячений пристрастям, другий — чеснотам.

У першому розділі перша частина присвячена себелюбності, “матері пристрастей”, тому що всі пристрасті — і тілесні (обжерливість, сластолюбство та інші), і душевні (гордість, заздрість та інші) — “походять звідси”.

У другій частині мова йде про гординю — “генеральний штаб пристрастей”, як її називав Старець. Можна сказати, що “як є одна чеснота — смиренність”, так є й одна пристрасть — гординя, тому що вона “нас вигнала з Раю на землю, а тепер із землі намагається відправити до пекла”.

Третя частина присвячена осудженню, що народжується від гордині й “сповнений несправедливістю”. Людина дар розважання, даний їй Богом для того, щоб відрізняти добро від зла, перетворює на пристрасть осудження, до якої особливу відразу має Бог.

У четвертій частині йдеться про такі пристрасті як заздрість, гнів і зневіра. Вони також являють собою спотворення сил душі і є результатом їхнього неправильного застосування. Силу жадання, яку Бог дав нам для того, щоб ми прагнули добра, ми перетворюємо на заздрість і злість, а властиву нам від народження дратуючу силу, якою повинні користуватися для мужньої боротьби зі злом, спрямовуємо проти ближнього. І, нарешті, пристрасть печалі й зневіри позбавляє нас змоги тішитися багатими дарами Божими і ослаблює духовно. Старець вирізняє цю печаль від печалі за Богом, яка походить від покаяння й наповнює душу солодкою втіхою.

Розділ другий, присвячений чеснотам, починається з роздумів про “смиренність, яка піднімає нас на Небо”. Без смиренності наші чесноти “заражені”. У терпінні може бути нарікання й лицемірство, простота може переродитися в нахабність і хитрість, а радість — бути не духовною радістю, а мирською насолодою. “Ті, хто знайшов шлях смиренномудрія, — говорив Старець, — процвітають у духовному житті швидко, стійко й без труднощів”. А в одному з листів він пише: «Найкоротший, надійний і легкий шлях у Горний Єрусалим — це смиренність».

Друга частина присвячена любові, яка повинна правильно розподілятися між Богом, ближнім і всім творінням. Любов до Бога нерозривно пов’язана з любов’ю до ближнього й веде душу до Божественного еросу, святого божевілля й божественного сп’яніння. Істинна любов до ближнього — це “дорогоцінна духовна любов”, якою володіє той, хто “вилучає власне «я» зі своєї любові”, тобто не переслідує в любові власного інтересу. А любов до творіння — це надлишок “загальної” любові, якою володіє духовна людина.

Третя частина присвячена духовному благородству й любочестю, які є двома головними стрижнями у вченні Старця Паїсія. “У духовному благородстві, — говорив Старець, — є все: любочестя, смиренність і простота, безкорисливість, чесність... і найбільша радість і духовний тріумф”. Старець Паїсій, не применшуючи значення поміркованості, ставить духовне благородство і любочестя вище за будь-який тілесний подвиг, оскільки без духовного благородства, великодушності й любочестя всі духовні труди — помірність, поклони й т.д. — це, як він говорив, “городнє пугало”, що “може відганяти ворон, але не бісів”.

У четвертій частині мова йде про простоту — «перше чадо смиренності», про віру й надію на Бога, які «для людини найнадійніша гарантія», про терпіння, яке «розплутує найзаплутаніше й приносить божественні плоди»; і про духовну радість, що настає «після того, як буде наведений порядок всередині. Вона дає душі крила». Нарешті, Старець Паїсій говорить про розважання — “вінець чеснот”. Розважання — «це не просто чеснота», не крок уперед у духовному успіху, але плід і охоронець успіху, це «кермо, що безпечно направляє душу, щоб вона не металася ні праворуч, ні ліворуч», але твердо йшла царським шляхом чеснот, уникаючи крайнощів, які всі є від бісів.

На закінчення вміщені слова Старця про “добре занепокоєння”. «Добре занепокоєння про добрий подвиг», як він його називав. «Добре занепокоєння, — зазначав Старець Паїсій, — це звесеління й прагнення. Воно надає душі молодецтва, бадьорості, викликає не страх і не сум, а втіху. Воно не напруга й не тривога, але ревність про подвиг».

Бажаємо, щоб ця духовна ревність запалилася в усіх нас, спонукала до подвигу позбуття оков ветхої людини, облачення в смиренність, через яку в наше серце вселиться Любов — Христос.

26 вересня 2006 року

Кончина апостола і євангеліста Йоана богослова

Ігуменя обителі святого апостола і євангеліста

Йоана Богослова черниця Філофея зі всіма сестрами у Христі.

— Геронде, скажіть нам щось на прощання.

— Що вам сказати? Я стільки наговорив!

— Скажіть що-небудь, щоб ми над цим працювали до Вашого повернення.

— Ну, якщо наполягаєте, скажу... Є одна чеснота — смиренність, але оскільки ви цього не розумієте, то додам сюди ще й любов. Але в кого є смиренність, у того хіба нема й любові?